«Хлопчик у трусиках» і кривава спадщина імперії. Чому насправді Росія напала на Україну — The Hill

Як пише автор колонки, від початку війни Росії проти України 2014 року його переслідувала одна російська фраза: «Вони розіп'яли маленького хлопчика в трусиках».

«Це звучить гротескно, наче з якоїсь моторошної казки. І цього, звичайно, ніколи не було. Але для багатьох людей у Росії це цілком могло би бути», — зазначив Чахоян.

Він нагадав, що російське державне телебачення «впарювало» цей фейк мільйонам глядачів, доки військові країни-агресора вдирались у Донецьку та Луганську області України. На думку автора, вірусне поширення фейку показало, як держава, ЗМІ, інтелігенція та «прості росіяни» загрузли в затвердженні своєї колонізаторської ідентичності, якої ні правителі, ні піддані не можуть позбутися.

Чахоян пише, що Росія створена не спільними цінностями чи переконаннями, а є імперією, зібраною докупи силою та брехнею, і тримається на крадіжці чужого мистецтва, культури та історії. Есе російського диктатора Путіна від 2021 року на 5000 слів, у якому той заперечував існування України та просував свій фейковий наратив про «один народ», насправді було погрозою — «українці повинні або визнати, що вони росіяни, або загинути», сказано в колонці. На думку автора, Путін фактично сформулював усе так, що Росія зобов’язана вторгатися, вбивати, катувати та ґвалтувати українців.

У Росії було багато шансів скинути свою імперську шкуру, але вона цього не зробила, пише Чахоян. На відміну від Іспанії, Португалії або Бельгії, які відмовилися від колоніалізму, РФ завжди розглядала свої втрати як тимчасові невдачі, і навіть розпад СРСР після поразки в Афганістані «не знищив цього імперського духу», йдеться у статті.

Чахоян також нагадує, що попередник Росії Московія піднеслася у XIII столітті завдяки своїй ролі збирача данини для Золотої Орди. Київ же на той час уже протягом 600 років процвітав і був культурним та політичним центром. Цар Іван Грозний 1547 року «провернув одну з найбільших афер в історії» й оголосив себе «царем всієї Русі», а Московію — спадкоємицею Київської Русі. Європа спочатку не клюнула: дипломати, мандрівники та науковці далі використовували назву Московія. Як пояснює автор, «назва Русь була не успадкована від Києва, а вкрадена».

У колонці також цитується історик Януш Бугайський, який зазначав, що Москва від самого початку покладалася на контроль за допомогою сили як на організаційний принцип. Кремль досі пригнічує інакомислення і чіпляється за минуле, бо не може запропонувати майбутнє.

«Москва править за допомогою приниження і гноблення, щоб легітимізувати модель управління, в якій вона забирає ресурси у своїх провінцій, розглядаючи такі місця, як Сибір або Північний Кавказ, як внутрішні колонії», — пояснює автор.

Чахоян підкреслює: багато хто на Заході воліє думати, що проблема в Путіні, але насправді диктатор є «не винятком, а правилом». Авторка книги Російська війна Джейд МакГлінн писала, що війна Росії проти України популярна серед великої кількості росіян і прийнятна для ще більшої кількості. Їх не можна вважати пасивними жертвами державної пропаганди.

Як зазначала МакГлінн, Путін не нав’язує росіянам погляди на зовнішню політику, а озвучує те, у що багато хто вже вірить. Кремлівські наративи знаходять відгук не тому, що нав’язані, а тому, що позбавляють аудиторію необхідності визнавати власну співучасть у несправедливій, садистській і злочинній війні, йдеться в матеріалі.

Чахоян вважає, що войовничість країни-агресора спричинена глибоким почуттям невпевненості, яке неможливо нічим заглушити. Громадяни РФ змирилися з пригнобленням і стали в позу апатичних жертв, однак, «обертаючи погляд назовні, вони приймають спосіб мислення колонізаторів, які шукають сенс у підкоренні сусідів». Таким чином Росія намагається стерти пам’ять про насильство в минулому.

«Боротьба України сьогодні — це битва не за територію, а за історичну справедливість і правду. Маленький хлопчик у трусиках ніколи не був розіп'ятий, і російський народ повинен це засвоїти. Злочинна війна Москви змусила світ — і самих росіян — по-іншому подивитись на марення, що на них трималася імперія. Більше за все цей агресивний реколонізатор потребує нищівної поразки», — підбиває підсумок автор.