Долари Сталіна. Як у Москві друкували фальшиві американські гроші й розповсюджували по всьому світу

У Європі банківські касири без вагань приймали радянські долари. Проте це був не той масштаб, якого прагнув Кремль. А для вкидання мільйонів фальшивих банкнот була потрібна легальна і надійна фінансова ширма.

Для цього восени 1929 року радянське керівництво придбало через підставних осіб у Берліні німецьку приватну банківську фірму Sass & Martini, засновану ще далекого 1846 року. Схема була така: спочатку установу купила фіктивна група американських підприємців, яка займалася канадськими гірничорудними акціями. Далі за переуступкою банк потрапив до якогось чоловіка на прізвище Зіммонс. А потім той продав його Паулю Роту — члену муніципальної ради Берліна й комуністу. За задумом Сталіна, купівля старої фінансової установи з бездоганною репутацією мала б викликати повну довіру у європейських банкірів, щоб вони без підозр приймали великі партії готівки.

У грудні 1929 року до справи було залучено ще одного німецького комуніста — Франца Фішера, який уже давно працював на радянську військову розвідку. Йому дали партію підроблених стодоларових банкнот на суму $19 тис., він поклав їх у Sass & Martini, і банк негайно депонував ці кошти у столичний Deutsche Bank. Далі частина готівки поїхала до філії National City Bank у Нью-Йорку.

Радянський розвідник-перебіжчик Вальтер Кривицький згадував пізніше цю історію у своїй книзі Я був агентом Сталіна. Кривицький пише, що у ті дні зустрічався у Відні з Альфредом Тилтиньшем — куратором Фішера. І висловив йому свої побоювання щодо успіху цієї фінансової афери.

«Ти не розумієш, це справжні гроші, — заперечив йому Тилтиньш. — Вони не мають нічого спільного зі звичайними фальшивками, це реальний товар. Я дістав той самий папір, який використовують у США. Єдина різниця в тому, що роботу виконали на наших друкарських верстатах, а не на верстатах у Вашингтоні».

У Кремлі зухвало вірили, що роблять «справжні» сталінські долари і ніхто й ніколи не виявить підробку. Але сталося інакше. Усі купюри Фішера, які Deutsche Bank доправив до Нью-Йорка, зробили у старому великому форматі. Федеральна резервна система США вже не випускала гроші цього взірця, і велика кількість старих купюр в ідеальному стані не могла не привернути увагу банківських працівників.

Гроші віддали на мікроскопічний аналіз, і фахівці встановили факт підробки. Казначейство США надіслало до Берліна термінову телеграму з попередженням про те, що виявлені фальшивки є найкращою імітацією, з якою коли-небудь стикалися американські експерти.

Берлінська поліція негайно провела обшук у приміщенні Sass & Martini та виявила, що банк займається фіктивною діяльністю. Фішер устиг утекти до Відня за лічені хвилини до того, як поліцейські вломилися до його квартири. Зі столиці Австрії радянський агент перевіз його до Москви.

Від Львова до Шанхая

«Банда, безумовно, має у своєму розпорядженні велику друкарню і штат експертів, інакше вони ніколи б не досягли такої досконалості в масовому виробництві, — йшлося в одному з поліцейських звітів. — Вони випустили стільки підробок, що повинні мати зв’язки з великою паперовою фабрикою, імовірно, через підкуп працівників. Їхні прибутки, безумовно, масштабні».

Незабаром Асоціація банкірів Берліна випустила інструкцію, описавши чи не єдину розбіжність радянських банкнот з оригіналом — дещо ширший, помітний лише у мікроскопі чорний простір між цифрою 1 і першим нулем у номіналі 100. І тоді у європейських банках почалася паніка.

23 січня 1930 року поліція Женеви отримала офіційне попередження від Міністерства фінансів США про циркуляцію фальшивок у швейцарських банках. Через три дні велику кількість аналогічних банкнот було виявлено у столиці Куби Гавані — поліція викрила діяльність міжнародної групи, яка лише за тиждень викинула на ринок від 75 тис. до 100 тис. фальшивих доларів. Гаванська філія National City Bank вилучила 14 підроблених банкнот і відмовилася приймати ще $16 тис., а елітне казино Nationale знайшло купу фальшивок у своїй касі.

Підроблені долари знаходили в Мехіко, Шанхаї, Бухаресті, Відні, Будапешті. У лютому 1930 року польська поліція вилучила велику суму фальшивих американських доларів в одному з банків Львова.

Відомий німецький адвокат Альфонс Зак виступив у берлінському суді і заявив, що сліди ведуть до столиці СРСР.

«Я готовий довести факт виготовлення зазначених грошей на радянських державних підприємствах у Москві, — заявив Зак. — Радянська агентура раніше розповсюдила на китайській території під час збройних заворушень підроблених фунтів та доларів на суму $2,5 млн».

У тій же книзі Кривицький пише, що після цього випадку зустрівся в Італії з радянським військовим агентом Владіміром Таїровим. Між ними виникла суперечка.

«Обмін у сучасному світі здійснюють переважно у формах банківського кредитування, — пояснював Кривицький. — Готівкові гроші багато зробити не зможуть. Хто б не задумав таку справу — це, на мою думку, варвар».

Але Таїров у відповідь лише знизав плечима і зазначив, що операцію проводять за особистою вказівкою Сталіна. І додав, що банк Sass & Martini купували спеціально для реалізації схеми, а основна маса фальшивок була призначена для Китаю.

«Шеф у курсі справи, — сказав він. — Ти ж не думаєш, що хлопці з Четвертого управління пішли б на таку справу без слова Сталіна?»

Тоді Кривицький поїхав до Москви і спробував донести начальнику радянської військової розвідки генералу Яну Берзіну, що ця авантюра несе більше шкоди Радянському Союзу, аніж користі. І її треба згорнути. Берзін спробував виправдати дії Москви історичним прецедентом. «А хіба Наполеон не друкував британські банкноти?» — сказав він.

Кривицький заперечив, що фінансові умови епохи Наполеона Бонапарта непорівнянні із сучасними і кілька мільйонів готівки лише зашкодять престижу держави. Берзін погодився відкликати фальшиву валюту з Європи, але, як показали подальші події, радянське керівництво не зупинило верстат і не знищило запаси підробок.

Пильне око касира

Берлінський скандал не зупинив Сталіна, він вирішив збувати свої долари безпосередньо в Америці. Місію поклали на військового шпигуна, агента латвійського походження Ніка Доценберга. Для власного прикриття він заснував у Румунії фіктивну компанію American-Romanian Export Film Company та під виглядом успішного американського комерсанта поїхав до Нью-Йорка.

Тут він зв’язався з доволі відомим кардіологом російського походження Валентином Буртеном. Лікар мав пристойну приватну практику на Мангеттені, але був ідейним комуністом. А тому без вагань погодився допомогти радянській розвідці збути велику суму фальшивих купюр. Для цього Буртен вирішив використати одного зі своїх пацієнтів, німецького емігранта Ганса Дехова — той займався сумнівними оборудками зі зброєю та мав зв’язки з кримінальним світом Чикаго.

Буртен збрехав Дехову, що нібито отримав $100 тис. від тепер уже покійного пацієнта — гангстера Арнольда Ротштейна. Нічого не підозрюючи, Дехов відвіз зразки грошей до Чикаго, де місцеві кримінальні авторитети погодилися їх реалізувати за 30% від загальної суми. І напередодні Різдва 1932 року чиказький кримінальний синдикат успішно обміняв близько $25,5 тис. у трьох великих фінансових установах: Continental Illinois Bank, Northern Trust і Harris Trust. Усе пройшло добре, але коли ці банки відправили пачки стодоларових банкнот до Федерального резервного банку Чикаго, трапилося непередбачуване.

Один із касирів узяв до рук пачку новеньких стодоларових купюр старого великого формату і насупився. Це одразу викликало в нього підозру: ще у 1928 році США перейшли на банкноти меншого розміру, тож звідки у 1932-му могла взятися пачка хрустких, ідеально нових грошей, які давно не друкували? Касир уважно роздивився їх під лупою та відклав убік. Ніби й шорсткість правильна, і хрускіт паперу такий, як має бути, але мікроскоп експерта підтвердив: чорний просвіт між одиницею та першим нулем на волосину ширший, ніж потрібно. Це були ті самі сталінські фальшивки, які спливли в Берліні три роки тому.

Поліція затримала одного з кур'єрів під час спроби обміняти чергову партію у банку. Зрозумівши, що їх ошукали, чиказькі гангстери видали поліції залишок фальшивих грошей на суму $40 тис. і поклялися розправитися з Буртеном. Але їх випередила поліція: в аеропорту Ньюарка затримали переляканого Дехова, і той здав кардіолога.

Судовий процес над Буртеном завершився 4 травня 1934 року. Попри тиск слідства, він не видав Доценберга і не зізнався, що має якийсь стосунок до радянської військової розвідки. Лікаря посадили на 15 років до в’язниці Лівенворт. Він також заплатив $5 тис. штрафу і позбувся медичної ліцензії.

Газета The New York Times повідомила, що американська влада офіційно простежила походження підроблених грошей до Радянського Союзу. Фінансова авантюра Сталіна у Сполучених Штатах на цьому завершилася.

Щодо Доценберга, то його відкликали до Москви і використовували для шпигунської роботи то у Китаї, то на Філіппінах. У 1938 році він знову потрапив із черговою місією до США, а через два роки його заарештували. Шпигун пішов на співпрацю і дав цінні свідчення за зачиненими дверима у Комітеті Палати представників з антиамериканської діяльності. З огляду на співпрацю, його засудили за легкою статтею — шахрайство з паспортом. Доценберг відсидів в американській в’язниці один рік й один день. Вийшовши на волю, він узяв інше ім'я, оселився у Флориді і прожив тут аж до самої смерті у 1954 році.