Окупація — це смертельна загроза. Що відбувається з медициною в Криму
Читайте NV у Google
Вікторія Тимошевська: «Руйнування первинної медичної допомоги означає сотні додаткових інсультів та інфарктів щомісяця» (Фото: Syda_Productions/Depositphotos)
Росія створила в Криму гуманітарну кризу і звинувачує в ній Україну. Але проблеми у сфері охорони здоров’я, через які щомісяця гинуть сотні людей, почалися задовго до логістичної блокади
Коли Росія загарбала Крим, кремлівська пропаганда назвала це «поверненням у рідну гавань». Однак відчайдушне прагнення Росії заволодіти півостровом стосувалось лише території, яку перетворили на закриту мілітаризовану зону, і аж ніяк не людей. Люди — мешканці Криму — цікавили росіян лише як живий щит. Усупереч нормам міжнародного права, які покладають на окупанта цілковиту відповідальність за життя й добробут населення окупованої території, Росія позбавила мешканців Криму базових прав. Зокрема права на здоров’я. Щомісяця на окупованому півострові вмирає від хвороб від 250 до 600 людей, які вижили б, якби в Криму діяла українська медична система.
Українську систему охорони здоров’я останнім часом часто порівнюють із системами європейських країн, куди через війну виїхали мільйони українців. Порівняння ці зазвичай на користь української системи — оперативнішої, людянішої, менш забюрократизованої, хоча, звісно, не досконалої. Мало хто може (а якщо хтось і може, то не наважується) порівнювати нашу медицину з російською, особливо не тією, яка обслуговує привілейованих мешканців Москви й Санкт-Петербурга, а провінційною, в якій мало що змінилося з радянських часів.
На тринадцятому році окупації мешканці Криму забезпечені медичними послугами значно гірше за населення забутої Богом російської глибинки.
Немає паспорта — немає лікування. Доступ до медицини — це один із інструментів асиміляції, за допомогою яких Росія примушує українців на окупованих територіях приймати її громадянство. Безкоштовна медична допомога в Росії доступна лише власникам страхового поліса, а його можуть отримати лише російські громадяни. Мешканці Криму, які зберегли громадянство України або іншої держави, але не отримали російське, можуть сподіватись хіба що на екстрену медичну допомогу, якщо вмиратимуть. І навіть вона не гарантована. Якщо є гроші, можна звернутись до приватної клініки, якщо нема — без паспорта лікування не буде.
Правозахисні організації, які фіксують російські воєнні злочини й порушення прав людей в окупації, задокументували чимало випадків, коли людина втрачала здоров’я чи життя через відмову в прийомі лікаря, призначенні лікування або операції — лише через громадянство.
Немає лікаря — інфаркт почекає. За російською статистикою, два роки тому в Криму бракувало 2300 медичних працівників. Це приблизно 8% від загальної кількості лікарів і молодшого медперсоналу. Наче не дуже багато. Та не забуваймо, що на півострові працює система радянського зразка — негнучка й геть не орієнтована на потреби пацієнта. Якщо в районній лікарні немає фахівця, то його немає. Там, де гуманна система підшукала б пацієнту іншу лікарню або залучила фахівця ззовні, російська медицина пропонує або шукати вихід самотужки, або чекати на допомогу невідомо скільки. Якщо пацієнту пощастить, він доживе.
Перебої з постачанням ліків почались у Росії ще до 2022 року
Медики йдуть із професії або втікають з окупованого Криму не просто так: їхня зарплатня вкрай низька, умови праці гірші, ніж навіть у Росії. До того ж медичну галузь грабують на користь армії. Після 2022 року бюджет Криму перерозподілили, зокрема скоротивши зарплати медикам, аби фінансувати агресію проти України.
Немає ліків — «усі пішли на фронт». Економічні проблеми Росії, пріоритетність витрат на війну в порівнянні з гуманітарною сферою, а також ставлення до окупованих територій як до третьосортних зумовлює дефіцит ліків і медичного обладнання. У березні 2023 року окупанти забрали запаси крові з центрів переливання в Севастополі на потреби військового шпиталю. У листопаді 2024 року на півострові почались перебої з антирезусним імуноглобуліном — препаратом, без якого вагітна жінка з негативним резус-фактором ризикує загинути. Оскільки Росія, напавши на Україну, зробила себе державою-ізгоєм у системі світової торгівлі, дефіцит імпортних ліків став для неї звичним явищем. Перебої з постачанням імпортних протиракових препаратів, аналогів інсуліну та інших життєво важливих ліків почались у Росії ще до 2022 року, а власне виробництво покриває лише частину потреби. Тож сісти й поїхати на «материк» на пошуки ліків — також не завжди вихід для кримчан. До того ж, окупанти обмежують пересування мешканців півострова.
Немає пального — немає швидкої. Коли через удари Сил оборони України по логістиці на півострові виникає дефіцит пального, окупанти в першу чергу забезпечують потреби своїх військових. Цивільних, зокрема й медичні заклади, — за залишковим принципом. Для росіян це ще одна нагода прикритись цивільним населенням: їхня пропаганда волає на весь світ про гуманітарну кризу через «українську блокаду».
Насправді ж, по-перше, Крим є частиною України, тож це російські окупаційні війська блокують законний доступ українських органів влади та правопорядку до півострова.
По-друге, статті 55−56 Четвертої Женевської конвенції зобов’язують державу-окупанта забезпечувати цивільне населення медикаментами, медичним персоналом і доступом до допомоги. Можливо, Росія змогла б виконати цю вимогу, якби правильно розставляла пріоритети — заправляла в першу чергу «швидку», а не шахед.
По-третє, гуманітарна криза є наслідком окупації й руйнування Росією медичної системи півострова, що триває вже тринадцятий рік.
Крім 250—600 випадків надлишкової смертності (тобто людей, які померли, бо не отримали медичної допомоги), щомісяця в Криму фіксують від 400 до 950 випадків стійкої інвалідності, яких можна було б уникнути. Це підрахунки міжнародних організацій, засновані на доступній інформації; реальні цифри можуть бути ще страшнішими.
Що це значить на практиці? 120−170 тисяч кримчан хворіють на цукровий діабет, із них до 14 тисяч — інсулінозалежні. Якщо до такого пацієнта не доїхав інсулін, він має від однієї до трьох діб, потім — кома і смерть.
600−800 тисяч мешканців півострова мають підвищений артеріальний тиск. За нормальних умов цю хворобу можна контролювати, але руйнування первинної медичної допомоги означає сотні додаткових інсультів та інфарктів щомісяця.
11−18 тисяч пацієнтів лікуються від раку. Якщо онкологічне відділення лікарні перепрофілювали для лікування поранених російських військових, починаються затримки в хімієтерапії. Щомісяця це десятки померлих, які могли б вилікуватись.
Окрема тема — щеплення. Точної інформації про відсоток вакцинованих у Криму немає, проте досвід міжнародних гуманітарних організацій свідчить, що в час війни, особливо у прифронтових регіонах, охоплення щепленнями часто падає нижче критичного порогу. Це загроза для колективного імунітету. В особливо вразливому становищі опиняються люди, які не мають російського громадянства, а отже, не можуть претендувати на безкоштовну вакцинацію навіть тоді, коли вакцина в поліклініках є.
Цей перелік можна було б продовжувати. Коли ми говоримо про необхідність звільнення Криму, ми маємо на увазі не лише історичну справедливість і законний суверенітет, а й порятунок українських громадян, які живуть на півострові. Україна відповідає за своїх громадян.
Нинішня паливна криза лише загострила деякі з проблем у медичній сфері півострова, однак їхня головна причина — окупація. Кожен місяць окупації — це сотні померлих, які могли б жити. Продовження окупації на невизначений час — це пролонговане вимирання мешканців Криму, на місце яких окупанти завозитимуть росіян, як уже робили не раз у минулому.
Коли Крим буде звільнений, нам потрібно буде відбудовувати знищену медичну систему й виправляти шкоду, якої Росія завдала громадському здоров’ю регіону. Чи готова Україна це зробити? Звісно, це не станеться в один день.
Скільки ж часу на це потрібно?
Від шести місяців до півтора року піде на відновлення «первинки» і забезпечення базовими ліками.
За два-три роки ми зможемо відновити спеціалізовану допомогу й залучити достатню кількість медиків — зокрема запросивши лікарів, які виїхали з Криму на вільну територію України через російську окупацію.
Програма вакцинації за Національним календарем щеплень може бути відновлена терміново, хоча для того, щоб відновити колективний імунітет, потрібен буде час.
Люди, які живуть у Криму, завдяки Програмі медичних гарантій України отримають безкоштовний доступ до первинної допомоги незалежно від громадянства чи місця реєстрації. Пацієнту не відмовлятимуть через те, що в нього не той паспорт. Це важливо зокрема й тому, що Росія переселила на півострів чимало своїх громадян, і після звільнення Україна відповідатиме за їхнє життя і здоров’я. Хоч як би це комусь могло не подобатись, але ми — не Росія і шануємо міжнародне право.
Відновити медицину допоможуть міжнародні організації: Всесвітня організація охорони здоров’я, UNICEF, Лікарі без кордонів та інші. Ці організації вже вклали свої ресурси у відновлення медицини на звільнених від російської окупації територіях і зможуть застосувати досвід у Криму.
Звісно, все це стане можливим тоді, коли Сили оборони України визволять Крим. Та поки вони роблять свою роботу, нам, цивільним громадянам України, слід пам’ятати самим і нагадувати світові: окупація — це смерть, страждання і безправ’я, тому її продовження є поганою умовою будь-якого миру. Ми повинні, поєднуючи зусилля, наближати день звільнення.