Читайте NV у Google
Тетяна Трощинська: «Майже половина людей в усьому світі дізнаються новини від інфлюенсерів, які „спеціалізуються“ на всьому підряд або ні на чому конкретно» (Фото: deagreez1/Depositphotos)
Маса людей поширюють що завгодно, але зазвичай це чужі трагедії
Я терпіти не можу мародерів на чужих емоціях.
Цей текст я почала писати ще обстрілом раніше. Чи, здається, двома обстрілами раніше. І він не про фото.
Бо журналісти роблять свою роботу і мають її робити (втім, обличчя загиблих треба блюрити, але, здається, цю дискусію я віддискутувала ще в 2023-му, і про етику, і про біль рідних, і про те, що коли «інформуєш світ», добре б пам’ятати про тих, хто поруч і вижив).
Та, на жаль, робота журналістів — через масштабування будь-чого у соцмережах — може і початковий сенс втратити, і бути як завгодно інтерпретована, і використовуватися людьми, які цей контент не створювали.
Це треба прийняти.
Маса людей поширюють що завгодно, але зазвичай це чужі трагедії, з десятків причин.
Щоб показати, що я тут зі своїми, але бракувало власних слів, щоб про це сказати.
Автентичність, близькість, комфортні інтерпретації мають більше значення, ніж неупередженість
Щоб (як уміють) відрефлексувати свій страх — часто коштом ретравматизації інших людей, такого теж повно, будьмо чесними.
Щоб упіймати свою миттєву емоцію, а потім за годину дивлюся — а ця ж сама людина вже пише, що, ось, щойно поїла смачних оладків (і ти думаєш: «Господи, ну притримай свій побут хоч до завтра, якщо годину тому побивалась через трагедію цілої сім'ї»).
Але люди — такі люди, такі різні, що робити.
Проте є категорія людей, про яку я хочу сказати окремо, і з чого я почала.
Це інфлюенсери й інфлюенсерки, лідери і лідерки громадської думки, політики і політикині, інші цілком свідомі своєї діяльності люди. Це не тривожні мами з району, а ті, хто працює з аудиторіями професійно. І от коли вони емоційно мародерять на кістках реальних людей, коли анітрохи не жаліють своїх співгромадян — я цього терпіти не можу.
Свідоме створення контенту під головну тему, алгоритм чи актуальний срач; вигадані сльозовитискальні історії; підвищення градуса для охоплень тощо, тощо, тощо. Шери чужої трагедії з такими інтерпретаціями, щоб отримати політичні дивіденди. Це гидота. (Сьогодні, наприклад, я бачила про «фламіндічів», і писати це, коли українські міста розстрілюють росіяни, — це гидота. Втім, використовувати такі трагедії з політичною метою у будь-якому разі й політичному таборі — гидота).
Це було чесно про моє ставлення, а тепер — дослідження.
Близько чверті (27%) людей у всьому світі отримують новини від контентмейкерів, які спеціалізуються на новинах, і майже половина (46%) дізнаються новини від інфлюенсерів, які «спеціалізуються» на всьому підряд або ні на чому конкретно не спеціалізуються.
Респонденти кажуть, що контентмейкери цікавіші, легші для розуміння і від них легше сприймати інформацію, ніж від класичних новинних видань.
Але головне — аудиторія визнає, що контентмейкери можуть бути ненадійним джерелом і джерелом упередженим, однак є автентичність, є близькість, є комфортні інтерпретації, і це має більше значення, ніж неупередженість (звіт Reuters про цифрові новини, 2026 рік).
Втім, про це все нию не лише я.
Є чудова дослідниця соцмереж Рене ДіРеста (це вона, до речі, розкрила вплив російських спецслужб на американські вибори 2016 року), яка описала механізм «асиметрії пристрасті»: коли, маючи доступ до великих аудиторій, ти системно розганяєш гіперемоційні історії, часто зманіпульовані, не завжди правдиві, прибрехані, перебільшені, роздираєш свою аудиторію на всі теми, які є хайповими в той чи інший день.
При цьому автор/ки знають, що маніпулюють, але їх не турбують почуття аудиторії. Ба більше: тригеріться і давайте перегляди та шери.
І у такий спосіб легко виробляти невігластво — у промислових масштабах.
Легко виробляти нескінченний цикл обурення — у промислових масштабах.
І не мати жодної відповідальності за цей стан аудиторії.
Щось я не пригадаю аж так багато випадків, щоб люди з великими аудиторіями просили вибачення перед ними, коли виявлялося, що вони збрехали або ввели їх в оману.
Написала це, бо раптом тут є такі як я. То знайте — ви не одні.
Що справді цінно в такі дні, як сьогодні, — це люди, які готові розбирати завали, це люди, що приносять чаю чи щось поїсти на місця руйнувань, це люди, які організовують допомогу знайомим і незнайомим, це люди, хто пропонує прихистити постраждалих у себе.
Це прекрасна здатність діяти, навіть коли хочеться кричати.
Текст публікується з дозволу авторки