Колоніальна спадщина та колективна травма. Чому нарцисизм такий поширений серед українців

Довго думала, чому так багато нарцисичної дисрегуляції бачу у спільнотах і людях в Україні і чому ми так живемо. І дійшла до висновку, що це можуть бути наслідки колективних процесів більшою мірою, ніж індивідуальних, а найближчі колективні процеси до нас — радянська окупація та колоніальне минуле.

Оцінку ознакам того, що Україна була колонією в радянській імперії, хай дають історики, я ж прагну зосередитись на соціальних, моральних і психологічних наслідках окупації і пов’язати їх з нарцисичною дисрегуляцією у спільнотах та на індивідуальному рівні.

Тільки додам, що сучасні постколоніальні студії розширюють поняття колоніалізму, включаючи туди культурне та політичне панування, що і робить поняття «радянський колоніалізм» наукового обґрунтованим.

Так от.

Як пов’язані масштабні політичні процеси зі стосунками у сім'ях і наслідками для дітей.

1. Радянська імперія створила в Україні атмосферу небезпеки для життя та непередбачуваності з одночасною абсолютною залежністю від влади. Спершу це контролювалось терором, потім — періодичними репресіями та фізичним знищенням.

У такій ситуації батьки виживали, боялися, пригнічували і витісняли емоції. Або ж на них просто не було сил. Тому справжній теплий зв’язок між батьками і дітьми ставав неможливим.

Нормою для народжених у 50−60-х роках був холод у стосунках, функціональність батьків, небагатослівність і дистанція. Коли для того, щоб тебе помітили, потрібно було важко працювати. Такі стосунки часто формували нарцисичну травму і голод за увагою, «непобаченість», «невіддзеркалення», вразливу зацикленість на собі та своїх потребах, брак емпатії, грандіозні нарцисичні компенсації — здебільшого в матеріальне.

Багатьом дітям, народженим у 50−60-х, режим виживання батьків підказував, що матеріальне — це найголовніше. І це викликало нескінченну тривогу.

Атмосфера недовіри та ворожості ослабляла зв’язки у спільнотах

Батьківство, яке на них вплинуло, було холодним, контролюючим, непослідовним чи небезпечним. Часто практикувалися фізичні покарання, про дитячі потреби дорослі не замислювались, емоційно бути поруч не могли і не уявляли, що це важливо. Діти вважалися «маленькими дорослими», які просто мають менше фізичної сили.

Це створювало нарцисичну травматизацію. Крім того, всі українські сім'ї жили в межах насильницького насадження політики іншою державою. І це не могло не позначитися на атмосферах у них.

2. Радянська влада створила систему державного патерналізму, ідеологізації приватного життя. Це безпосередньо порушило приватні межі і ослабило дитячо-батьківський зв’язок.

Суть така: держава та її ідеологія стає абсолютним центром життя людини, руйнуючи приватні межі та особисті сімейні чи дружні зв’язки. Держава визначає мораль, інтереси держави вважаються вищими за родинні. Сім'я — лише гвинтик системи, і є настільки корисною, наскільки якісніших гвинтиків вона постачає.

Це і є суттю нарцисичної травматизації — коли твої особисті потреби, ідеї, плани нікого не цікавлять, є лише державне, і ти повинен намагатись бути корисним, інакше опинишся за бортом.

Держава втручалась в найінтимніші сфери життя, влаштовуючи публічні розбори за розлучення чи неправильну поведінку, повністю диктуючи, як виховувати дітей.

Водночас створювалися умови, щоб ослабити дитячо-батьківський зв’язок: це і ранні ясла, і домінування ідеології в дошкільній та шкільній системі виховання, яка будувалась на «правильних» цінностях (а не тих, що є в сім'ї) та зменшенні батьківського авторитету, і виховання лояльності до насадженої ідеології.

Радянська імперія руйнувала сімейні зв’язки, створюючи наративи про Павлика Морозова, і вербувала дітей та підлітків, використовуючи їхню вразливість для того, щоб змушувати їх доносити та брати участь в аморальних діях.

Держава диктувала через медичний догляд, скільки разів дитину брати на руки, як годувати грудьми, зводячи це до механічних актів і функціонального беземоційного, холодного догляду, який з раннього віку позбавляв дитину суб'єктності.

Це створювало величезний вплив на фізичний та психічний розвиток. Холодна функціональна і віддалена матір, яка постійно працює та зайнята, — класика дитинства радянського часу уже для народжених в 70−80-х роках.

І це покоління отримало дефіцити з дитинства, які перетворилися на нарцисичні захисти і компенсації в дорослій поведінці: і залежності, і трудоголізм, і прагнення до успіху за всяку ціну, і брак емпатії до себе та інших, і гнів, нетерплячість у близьких стосунках, і просто невміння їх будувати.

Атмосфера недовіри та ворожості, створена спеціально, через штучну ієрархію партійної влади, ослабляла зв’язки у спільнотах і не вчила будувати емоційно теплі зв’язки і спиратись на них.

3. Україна була колонією в тоталітарній державі, і це створювало українцям проблему з ідентичністю. А ми знаємо, що врівноважена особистісна, зокрема й національна ідентичність становить хорошу профілактику нарцисичної дисрегуляції. Радянська влада підносила українськість як меншовартість. Відчуття хронічного «недо-» — це одна з ознак нарцисичного ураження.

І як компенсація українські діти могли йти у хронічне доведення, що вони достойні та варті, а також у гіперкомпенсацію: «Я — найкращий».

Двоєдумство («double-thinking») — це механізм травматизації, який сприяв розвитку власного психічного лжефасаду, коли ти постійно демонструєш не те, що є всередині, і не віриш в те, що справжній ти вартий уваги і достойний. Справжність та автентичність не могла проявитись через страх бути покараним/ою та передачу цього страху та мовчання як трансгенераційної травми минулих поколінь.

Без прояву власної автентичності та справжності й прийняття її іншими зазвичай якраз і розвиваються нарцисичні девіації та надбудови.

Оскільки меншовартість українців всіляко підкреслювалась протягом 70 років, це завдало удару по почуттю власної гідності. Людина з ураженою гідністю може відчувати образу, гнів і навіть бажати помсти.

Годі й казати про те, що в таких обставинах не йшлося ані про розвиток емпатії до себе та інших, ані про формування просоціальної поведінки.

Читайте також:

Ерін Леонард

«Вкраплення любові». Як нарциси маніпулюють у стосунках

«Успішний фасад», «обраність і вищість над іншими», «не визнавання власних помилок і промахів», «перекладання відповідальності», «ціль виправдовує засоби», «сила понад вразливість» тощо — все це захисти від відчуття ураженої ідентичності, недостойності та навіть імплементованої всередину відрази до себе. А також від засвоєння несправедливості як єдино можливого соціального регулятора. Можна довго перераховувати.

Тепер подосліджуйте поведінку, наприклад, публічних осіб, і помітите багато з цих рис.

Суперечності в ідентичності та її конфліктність загалом характерні для колоній. Україна — аж ніяк не виняток.

4. Радянська влада культивувала несправедливість на рівні розподілу благ та ресурсів. Вони розподілялися за лояльністю до окупаційної влади, а не за компетенціями, «по блату», а не за правилами. Відповідно, ставлення до правил, влади, інституцій і норм у нас сформоване під впливом цієї несправедливості, і як наслідок маємо нарцисичну дисрегуляцію:

— недовіру до інституцій, правил і процедур, невміння їх створювати та дотримуватися, недовіру одне до одного;

— системну корупцію як наслідок того, що люди вважають себе поза правилами і поза нормами, вищими за них;

— середовище підвищеної конкурентності і взаємного знецінення, створене засвоєною змалечку системою «виграв або програв».

Ці три пункти яскраво проявилися вже в роки незалежності.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV