Про цінність і ціну

Заради всього цінного в нашому житті ми робимо якийсь внесок. Жертвуємо своїм часом, іноді віддаємо сили, стосунки, можливості, здоров’я, зручності. Життя.

Іноді ціна, яку ми платимо, неспівмірно висока для того, що ми хочемо мати. Наприклад, якщо я плачу за роботу стосунками з дітьми та рідними, це занадто висока ціна. Бо родина для мене — одна з абсолютних цінностей.

Можливо, велич цінності не визначає величину ціни, яку ми маємо за неї платити. Іноді ми можемо дуже сильно чогось хотіти, але це не означає, що заради цього потрібно віддати все.

Можливо, зрілість — ще й у тому, щоб помічати: яку ціну я зараз плачу?

У Ігоря Козловського є фраза про те, що найгірше, коли ми платимо за щось саме цінностями, моральними цінностями.

Це зовсім не про провину вцілілого

Але іноді ціну за те, що для нас цінне, платимо не ми. Хтось зараз платить за наше життя, за можливість обійняти дітей, піти на роботу, посваритися через щось дрібне, мати свої мінімальні плани на завтра.

Наші військові платять за це своїм здоров’ям, можливістю бути поруч зі своїми дітьми та рідними, власним життям.

І з’являється ще один вимір: «Що я роблю з тим, за що вже заплачено такою високою ціною?»

Це зовсім не про провину вцілілого, не про провину за те, що ми живі. Це про відповідальність за те, щоб не зосереджуватися у своєму житті на марному, і щоб цінувати, щиро цінувати те, що у мене є.

Що я роблю з усіма дарами, які у мене зараз є? Бо яким би не було наше складне, виснажливе життя, воно кожного дня дає нам дари.

Сьогодні ми провели пів дня в лікарні. І коли лікарка сказала: «Все добре, загрози життю немає», я думала про те, як багато всього порівняно з цими словами взагалі не є цінним.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV