Ми вдячні ветеранам. Але чи дійсно готові ділитися з ними владою?

Мікрофон можна передати, не віддавши жодного повноваження. Людина виступить, зал підведеться, ведучий подякує, хтось із квітами зробить фото з міським головою. Повірте, за мої сотні івентів у громадах я надивився цього досхочу. Але потім завжди наступає наступний будній день. З тим самим порядком денним робочого засідання, на яке ніхто нікого не кличе.

У цьому епізоді з мікрофоном та сценою немає нічого поганого, доки ми розуміємо, що відбулося вшанування. Проблема починається, коли вшануванням звітують про участь. Вдячність стає управлінським питанням у той момент, коли людина хоче впливати на рішення, і тут починається перевірка наших слів про повагу.

Якщо у вашій компанії, громаді чи фонді вже є ветеранська програма, спробуйте відповісти на одне конкретне запитання: яке рішення ветерани можуть у ній змінити? Кого запросити на подію, у які години працюватиме консультація, за яким принципом розподілять кошти? Чи вони можуть лише прийти і скористатися тим, що для них уже обрали?

Перш ніж відповідати, варто подивитися на масштаб, бо слова «ветеранська тема» його ховають. За оцінками Національного інституту стратегічних досліджень на основі даних Міністерства у справах ветеранів, статус ветерана мають понад 2 мільйони осіб, і війна далеко не закінчена, тож це число росте щомісяця. Це більше, ніж усіх шкільних учителів країни, і, найімовірніше, більше, ніж учителів і лікарів разом. Ми звикли думати про вчителів як про силу, що формує країну; тут перед нами сила більша, розкидана по всіх областях, об'єднана одним досвідом, і при цьому за своєю побудовою вона є тим самим зрізом суспільства, як будь-яка інша велика кількість людей. У ній знайдуться свої герої і свої добродії, свої ледарі, свої злодії та свої негідники. Розмова, яка починається з «усі ветерани», ламається на цьому місці так само, як розмова, яка починається з «усі вчителі».

Право впливати має бути описане

Тому робота з цими мільйонами значить більше, ніж соціальна програма. Набагато більше. Коли ми даємо лад такій масі людей у їхній новій ролі, домовляємося, де вони вирішують, а де — ні, як їх чути і як із ними сперечатися, ми працюємо з моделлю всього суспільства. Ми припасовуємо своє існування одне до одного, як бондар припасовує клепки: жодна з них не тримає води сама, а разом вони тримають. Це велика й непроста робота, і вона змінює обох: тих, хто її робить, і тих, хто спочатку виявився її пасивним об'єктом.

Свого часу я вклав у молодіжну політику багато грошей, годин і нервів і спершу дивувався, як багато про молодь говорять люди, які не збираються її слухати й не готові до того, що вона заговорить як суб'єкт, зі своїм голосом і своїми вимогами. Звісно, людям за п’ятдесят теж є що привнести в такі програми, але в цьому реченні головне слово «теж». З ветеранами я бачу той самий малюнок, тільки ставки вищі.

Я цивільний і завжди називаю цю позицію, перш ніж міркувати вголос про чужий досвід. Але вона не звільняє, а зобов’язує: цивільні правила, до яких люди повертаються після служби, пишемо ми. Коли ми створюємо програму підтримки, наймаємо працівника чи плануємо міський простір, частина рішень перебуває в наших руках, і посилання на брак військового досвіду тут уже не звільняє від роботи.

Ще у 1969 році Шеррі Арнштайн запропонувала драбину громадянської участі: на нижніх щаблях людині дають інформацію або можливість висловитися, на верхніх — партнерство й узгоджений вплив на рішення. Схема спрощена, вона придумана для аналізу влади, і рейтингом добрих і поганих заходів її робити не варто. Її корисне запитання одне: що учасники справді здатні змінити?

Спробуймо застосувати його до громади, яка планує ветеранський простір. Якщо людям показують готовий проєкт і просять обрати колір стін, межі впливу вузькі. Якщо вони можуть до затвердження обговорити місце, перелік послуг, години роботи й розподіл частини бюджету, вплив значно ширший, особливо коли після консультації видно, які пропозиції врахували, які відхилили і чому. Іноді така розмова ставить під сумнів сам задум: можливо, громаді потрібне інше поєднання послуг, доступніший транспорт або фахівець, який працюватиме регулярно. Це причина перевірити потребу до того, як з’являться дизайн, кошторис і репутаційне зобов’язання урочисто відкрити цю будівлю.

Право впливати має бути описане. У якому питанні учасники ухвалюють рішення спільно? Де дають рекомендацію, на яку організатор зобов’язаний відповісти? Хто відповідає за виконання і витрати? Для громад це оформлюють у межах законних повноважень. Розмита обіцянка «ми все вирішуватимемо разом» часто виявляється ще одним способом зібрати очікування, яких ніхто не планував виконувати.

Повертаюся до зрізу суспільства. Ветерани не становлять одного комітету зі спільною думкою: різний досвід служби, професії, стан здоров’я, сімейні обставини, політичні переконання. Один активний співрозмовник не представляє всіх, і якщо організація чує лише тих, кого легко запросити, вона плутає доступність людей із повнотою картини. Тому важливо, як формується дорадча група: відкритий набір, зрозумілі критерії, змінюваний склад, збір позицій поза засіданнями, доступне приміщення, дистанційна участь, зручний час. Витрати на дорогу або догляд за дитиною часто виявляються реальнішим бар'єром, ніж брак бажання.

Ми охоче оплачуємо експертизу консультанта з-за кордону, досвідченого й дипломованого спеціаліста з інклюзії, а до людини, чий досвід має допомогти спроєктувати послугу, звертаємося з розрахунком на безкоштовну небайдужість. Але підготовка до засідання, читання документів і робота над рішенням теж забирають час. Відшкодування витрат, а там, де це доречно й оформлено, оплата такої роботи дають можливість участі вийти за межі кола людей, які можуть дозволити собі волонтерство.

У бізнесі почати можна з власних рішень: долучити ветеранів і ветеранок, які цього хочуть, до перегляду найму, адаптації, навчання керівників, доступності робочого місця і перевіряти зміни через досвід конкретних працівників. А далі дати вплив і на основну діяльність компанії, продукт, операції, розвиток, відповідно до професійної компетентності. Інакше людина назавжди лишиться «голосом ветеранської теми», а компанія втратить інженера, логіста або продавця, якого вона в ній не роздивилася.

Справжня участь має ще одну незручність. Людина може критикувати вашу програму, не підтримувати вашу публічну позицію або запропонувати витратити кошти інакше. Якщо право голосу діє лише до першого конфлікту, воно залежить від прихильності керівника. Тому потрібні правила розгляду незгоди, пояснення рішень і розв’язання конфліктів інтересів, однакові для всіх.

Військовий досвід не створює автоматичної компетентності в кожному цивільному питанні, як і цивільна посада не гарантує розуміння того, що потрібно людині після служби. Спільна робота дає змогу поєднати різні знання: комусь потрібен короткий вступ до бюджетного процесу, комусь готовність переглянути звичний порядок, і підтримка цього навчання входить у відповідальність організатора.

Участь має лишатися добровільною. Людина може хотіти лікуватися, працювати, бути з близькими і не представляти нікого на жодній раді; вона не мусить іще раз заслужити допомогу громадською активністю. І ті, хто бере участь у рішеннях, не повинні отримувати привілейований доступ до послуг за сам факт лояльності чи публічності.

Оцінювати таку роботу можна за змінами, які видно після зустрічей. Які пропозиції пройшли в рішення? Що виконано? Де організатор пояснив відмову? Чи доступний цей слід людям, які не сиділи в кімнаті? Фотографія показує присутність; для перевірки впливу потрібна історія конкретного рішення.

Урочистості можна лишити урочистостями, вони мають свою людську вагу. А потім відкрити робочий документ, де ще можна щось змінити, і запросити до нього тих, кому ми готові довірити більше за виступ. Наступна розмова, найімовірніше, буде складнішою, і в ній перевіриться, чого варта наша повага. І в ній же, зустріч за зустріччю, країна припасовує себе до себе, клепку до клепки, доки не почне тримати.

Перевірка для дієвців:

1. Назвіть одне рішення, на яке ветерани і ветеранки можуть уплинути у вашій організації чи громаді до його затвердження.

2. Чиїх позицій ви досі не чуєте і що заважає цим людям долучитися?

3. Де можна побачити, як пропозиція учасників змінила бюджет, послугу або правило?

Усі Блоги NV