Яскраві, страшні, несподівані та правдиві. Шість цікавих книжок

Всього шість книг встигла прочитати за лютий, зате ж які!

Арістотель і Данте розкривають таємниці всесвіту, Бенджамін Аліре Саенс, видавництво ArtBooks

7 з 10

Історія про двох хлопців, трохи відлюдьків, трохи самітників, які знайшли розраду в компанії одне одного, тільки один закохався першим, а інший має пройти довгий шлях, щоб прийняти власні почуття. 80-ті роки, США, ветерани В'єтнамської війни зализують рани (в книзі жодної рефлексії про те, що вони там взагалі робили), і це «зализування» часто лягає важкою тінню на родини — дружин і дітей, а гомосексуалізм, надто у всесвіті мексиканських американських католиків, страшний злочин в очах сім'ї.

Арі має мовчазного татуся-ветерана та красуню-маму, з якою в нього дуже щирі й відверті стосунки. Усі троє старанно уникають говорити про старшого брата Арі. Наче ніколи того брата і не було.

Данте — люблена єдина дитина в професорській родині. Щирий, відкритий, не надто й намагається приховати свою гомосексуальність. Він закоханий в Арі, але мусить разом із батьками переїхати до Чикаго. Арі його від'їзд теж болить, але в Данте він бачить тільки найкращого друга, не більше.

Книга про родинні таємниці, прийняття своєї ідентичності, зокрема й національної, і про пошук «своїх» людей. Хороша історія, якій, на мою думку, бракувало глибини: надто вже ідеальні батьки в персонажів, надто вже правильні рішення всі герої приймають, все занадто «хороше» і «солодке» в цій книзі про дорослішання.

Весільний народ, Елісон Еспач, видавництво Фабула

8,5 з 10

Один із найнесподіваніших переспівів Джейн Ейр Шарлоти Бронте. Інтертекстуальна книга із кількома потаємними шовчиками й багатьма зашифрованими посланнями, декодувати які можна, читаючи паралельно Вірджинію Вульф та сестер Бронте. Без цих підземних ґрунтових вод інших текстів, які вихлюпуються в оповідь, сама по собі книга як окремо взята у вакуумі історія про жінку, яка вирішує вчинити самогубство, знявши задля цього розкішний номер у готелі, де планується грандіозне весілля, проста, навіть примітивна і не дуже реалістична. Але якщо пропускати цю історію через подвійний фільтр Місис Делловей і Джейн Ейр (до речі, кожен герой Весільного народу має відповідного прототипа у вікторіанському романі, навіть котик Гері, і авторка розсипає сторінками ключі-підказки, хто є хто), то несподівано Весільний народ стає потужною феміністичною історією про звільнення «безумної дружини з горища».

В цій історії є все, що я люблю: ненадійні свідки, відсилки до творів улюблених письменників і письменниць, тож це насправді роман про літературу, філософське есе про жіночі образи вікторіанських романів і про омріяне звільнення «з в’язниці потаємного горища». Моя думка, яка для мене особисто пояснює абсолютну театральність, вимушену притягнутість сюжету до «ідеальності»: самогубство головній героїні все-таки вдалося — не метафоричне, а дуже навіть справжнє. Бо у Джейн Ейр «дружина з горища» звільняється тільки тому, що гине.

Гострі каблуки. Настільна книга з літературного фемінізму, Віра Агеєва, Ростислав Семків, видавництво Stretovych

10 з 10

Дуже яскрава книга — як обкладинкою, так і сюжетами. Не зовсім зрозуміло, чому не вказується авторство есеїв, але насправді, це додає азарту: тексти пані Віри та пана Ростислава в принципі, можна упізнати за їхніми улюбленими словами, фразочками та формулюваннями. Тож книга — ще й текст на уважність і те, як часто ви слухаєте подкаст Шалених авторок. Гострі каблуки — це збірка невеличких есеїв про чотирнадцять блискучих письменниць, які творили канон світової та української літератури: від Мері Шеллі до Соломії Павличко. Книга, яка не стільки переповідає біографії (якщо й переповідає, то дуже яскраві та маловідомі факти), скільки пояснює: чому і як Жорж Санд, Софія Яблонська, Сьюзен Зонтаг міняли обличчя літератури і культури загалом, і чому ми просто зараз, негайно маємо прочитати все, що вони створили, написали й заповіли. Короткий курс на тему чому ми маємо знати і пам’ятати цих блискучих, яскравих, затятих, а часом несправедливо забутих жінок.

Педро Парамо, Хуан Рульфо, видавництво Компáс

10 з 10

Ух, яка книга! Я чекала занурення в ажурні метаморфози латиноамериканського магічного реалізму, а отримала неймовірну, дуже моторошну книгу жахів і кохання: натуралістичну й насправді дуже страшну. Книга, де живі мертвіші за мертвих, а мертві - живіші за живих. Книга, де всі померли. Геть усі. Поетична історія жахів, сюжет якої переповісти неможливо, можна тільки прожити слово за словом і отримати примарно-намацувальне задоволення від абсолютної загадковості сюжету і потужної образності: мертве місто, примари, спогади, далекі вогні, той помер, а той помер іще раніше, а ці чужинці лежать в одній домовині і дослухаються до плачу із сусідніх могил… Злочини, насильство, кохання, помста. Помста, інцест, смерть, насильство, кохання. Кохання, кохання, кохання, смерть. Розумійте, як хочете. Що сталося, те й сталося. Забулося і згнило у землі.

Кореспондентка, Вірджинія Еванс, видавництво КСД

100 з 10

Не дарма цю книгу розкупили в книгарнях в перші ж дні виходу. Книгу дуже хвалять і то заслужено. Якщо вам до душі історії Фенні Флегг, але хочеться більшої реалістичності та дотичності до життя, Кореспондентка має оселитися у вас в бібліотеці. Книга затишна, книга правдива, про підбиття підсумків, про спробу осягнути великий біль і жити із ним, книга про втрату і розвіяну ілюзію, що час нібито щось лікує. Уся книга — це вибірка листів 73-річної пані (листи останніх її років), яка від самого дитинства листується: зі знайомими й не дуже людьми, із друзями та ворогами, із колегами, із рідними, із коханими, із дітьми, із дорослими, зі знаменитостями, з дрібними клерками… В листах її стільки життя, стільки правди, болю, щирості, любові, саморефлексії… І вишенька на торті: її листування із письменниками. Як із тими, хто ніколи так і не відповів (Кадзуо Ішігуро), так із тими, з ким зав’язалась міцна дружба (Джоан Дідіон). За життя героїня написала тисячі листів, і от в останні роки життя вона потроху починає втрачати зір, а це означає, що чим далі, тим більше зусиль вимагає кожен написаний лист. Книга, яку хочеться пригорнути до серденька, така вона хороша, така вона справжня.

Земля роду, Марія Турчанінофф, Видавництво Старого Лева

1000 з 10

Однозначно одна з найкращих книг цього року. Якщо і писати історію роду і свого місця, то саме так. Якщо вам сподобалася Морбакка Сельми Лаґерльоф, у цю книгу ви закохаєтеся. Чотири століття родинної історії, спогадів, легенд, переказів, щоденників, листів, розсипаних уламків родини, які займають належне їм місце у велетенській мозаїці роду. Кожен розділ — окрема оповідь, яка, на перший погляд, лише тоненькою ниточкою пов’язана із попередньою, але всі ці тонкі, ледь уловимі ниточки потім сплітаються у велетенське полотно людської історії. Це книги у книзі, історії в історії, легенди в легенді, потужне багатоголосся (аж сироти шкірою від кількості голосів, на які письменниця розклала партитуру родинної історії). Але насправді, це історія не про людей. А про землю роду, Невабакку, болотисту місцину, яка переживає епідемії, голод, війни, злочини росіян, втрати й відродження, розчарування і тишу, розквіт і морок. Цикл життя-смерті, який не уривається, а триває в часі й просторі, де люди — декорації, статисти, мерехтливі блискітки з усіма своїми жалями, трагедіями та радощами, а от земля плинно й тривко існує, мов велетенська істота, центр тяжіння, довкола якого обертається цілий всесвіт.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV