Антизимова терапія. Вісім чудових книг і одна, яка розчарувала

Якимось дивом, між двома перекладами різними мовами та писанням власної книги, обстрілами й відсутністю світла вдалося в січні прочитати аж дев’ять книг, одна з яких уже точно потрапила в трійку найкращого прочитаного за рік. Вона така прекрасна, що я всім без виключення раджу включити її в антизимову терапію.

Тисяча осяйних сонць, Халед Госсейні, Видавництво Старого Лева

5 з 10

Розумію, що буду в абсолютній меншості - книгу всі нахвалюють, рейтинги космічні, вона в топі у всіх популярних книжкових блогерів. Але для мене це дуже поверхнева книга, розрахована на категорію читачів, які ніколи не цікавилися, не чули, не розуміли, що відбувається в Афганістані, і от тепер нарешті шукають, з чого ж почати. Я не можу сказати, що книга погана, але вона, на мою думку, відверто фальшивить. З одного боку, автор намагається показати прикре становище жінки на тлі карколомних історичних подій, зміни режимів та війни, з іншого — дуже відчувається, що книгу писала людина, яка лише з чужих слів знає про становище жінок в Афганістані й про те, як це — проживати історичні події в епіцентрі війни, обстрілів, руїни.

Книга написана «з голови», а не зі шкірою відчутого досвіду (їздити з місією ООН в Афганістан — це не те ж саме, що виростати жінкою в афганській патріархальній родині). Ну, а фінал — це повна маячня в дусі західних ромкомів, яка не має нічого спільного з реальністю, навіть якщо зважати на те, що книга написана до того, як таліби повернули собі владу.

Дві головні героїні проти власної волі опинилися дружинами типового афганського чолов’яги: жорстокого, мізогінного, тупого представника своєї статі, який понад усе мріє про сина. Зрештою, одна з жінок жертвує собою заради щастя іншої. Але прописано це настільки погано, що хочеться казати автору: «Не вірю!». Його книга — суцільна данина поваги західному читачу, який балансує між байдужістю і «стурбованістю», бо брутальна реальність може відлякати й зменшити продажі.

Краще почитайте Кабульського книгаря Осне Саєрстад, норвезької журналістки яка, на відміну від етнічного афганця Госсейні, на власні очі побачила й зафіксувала життя афганських жінок в автентичному родинному колі. Або ось ще одна справжня книга про реальний досвід життя при ІДІЛ — 19 жінок. Сирійська сповідь Самар Язбек. Після цих книг ви зрозумієте, що Госсейні написав фанфік, і то не дуже якісний.

Життя і часи Майкла К, Джон Максвелл Кутзее, видавництво Вавилонська Бібліотека

8 з 10

Кутзее уміє писати про війну й соціальні конфлікти прицільно й абстрактно водночас. Вирує громадянська війна в ПАР (яка саме, не зрозуміло, автор навмисно не уточнює), через яку по всій країні запроваджені суворі обмеження на пересування. Матір Майкла, стара служниця, потроху втрачає здоров’я й сили, більше не може працювати на заможну родину, мріє повернутися в село й доживати віку там. Її син, садівник з ментальними розладами, майструє щось на кшталт візка, щоб вивезти хвору матір з міста, охопленого брутальними сутичками. Матір дороги не витримує і помирає. А далі починається історія самого Майкла, яка позначається короткочасними епізодами свободи, але переважно він мандрує від ув’язнення до ув’язнення. Спершу це був сиротинець, де він виростав, потім в’язниця, потім трудовий табір, потім лікарня-в'язниця-табір, три в одному. А все, що він хотів робити, — вирощувати гарбузики, квіти, дині, працювати на землі, на фермі, в саду, в парку. Книгу не можна читати буквально: це абстракція і чистий символізм: щоб опинитися поза контекстом війни, над нею, за її межами, треба дослівно стати овочем. Отак можна вижити. Бути впертим, глухим, бездіяльним, мов гарбуз на грядці. Історія без надії та гепі-енду. Моторошна. Місцями бридка. Але навіть якщо вона вам не сподобається (мені не сподобалась), у вас все одно не буде відчуття змарнованого часу від читання, бо це таки дуже інтелектуальна література.

Проти культурної амнезії, Віра Агеєва, видавництво Віхола

8 з 10

З усіх прочитаних мною книг пані Віри, які вийшли у Віхолі, саме ця сподобалася найменше, попри всі відзнаки та нагороди, які вона отримала. Книга, без сумніву, варта читання і свого місця в домашній бібліотеці. Більшість есеїв в ній — як от Порожні п'єдестали, Де шукати пам’ять, Війна, травма, необхідність свідчити — надзвичайно важливі, різкі, влучні й такі, що варто перечитати не один раз. І тут посеред гострої аналітики чомусь вигулькує цілий розділ з аналізом віршів Стуса — виглядає це настільки випадково, що складається враження, наче то загубився розділ з якоїсь іншої книги. А далі — Юрій Косач. Трохи незрозуміло, що він робить в цій книзі, бо ж тут ані слова про його співпрацю з КДБ і зрадництво. Я розумію, нащадок Косачів, цінні автобіографічні свідчення в його художніх творах, але в такій книзі не згадати, що він був агентом КДБ, причому, я так розумію, без докорів сумління йшов на співпрацю — це, як на мене, трохи суперечить задуму всієї збірки Проти культурної амнезії. Якщо чесно, я б краще замість читати про Косача, людину сумнівної репутації, почитала розділ про Докію Гуменну чи Зінаїду Тулуб. Книга класна, варта уваги, але для мене і близько не дорівнялась до За лаштунками імперії та Марсіан на Хрещатику.

Кит на пляжі, Вінко Мюдерндорфер, видавництво Чорні вівці

10 з 10

Ніка — зірка у своїй новій школі. Ще б пак, вона модна, крута, щойно переїхала з Франції, в неї купа ідей і класних задумів, нею захоплюються і її нові однокласники, і її нові вчителі. Вона вчить іспанську, займається фехтуванням, музикою. Яскрава, талановита дівчина, яку всі обожнюють. Ну принаймні Ніка так думає. Родина дівчинки живе у достатку: у них власний дім із садом, кілька автівок, домогосподарка, яка взяла на себе увесь побут сім'ї — не життя, а рай. Але насправді родина має таємницю, тягар якої затьмарює життя всіх. Хоча батьки чомусь вірять в те, що їх таємниця не гнітить, і це тільки Ніка її страшенно соромиться. Так соромиться, що ніколи не запрошує до себе на гостину однокласників і не дозволяє нікому проводжати себе додому. Звати цю таємницю — Ігор. Брат Ніки, який народився із синдромом Дауна. Через якого сім'я поїхала з Франції. Через якого мама перестала носить радісні сукні і ходити на роботу. Через якого Ніка щосили уникала запрошувати друзів додому. Книга насправді не лише про те, як Ніка пройшла шлях від відрази до брата і сорому через його існування до прийняття, а про те, що дорослі не завжди такі ідеальні, як собі думають. Бо насправді вони ще більше, ніж Ніка, соромилися такого сина, хоча старанно удавали, що це не так. І коли Ніка відкрила їм на це очі, то отримала ляпаса від батька, який на словах усіляко пропагував ненасильство і розповідав, як це непедагогічно бити дітей. Дуже класна підліткова історія про дорослішання — і Ніки, і її батьків.

Ключ від Позасвіття, Альбін Альвтеґен, Видавництво Старого Лева

10 з 10

Яка ж чудова моторошна, захоплива, темна й чарівна казка! Я в абсолютному захваті. Шкода, що наклад вже давно розпроданий, а наступні частини, мабуть, і не перекладатимуть. Якщо ви шукаєте книгу, яка на кілька вечорів витягне вас із темряви холодної квартири та виру прикрих думок — це вона.

Читайте також:

Наталя Жижченко (Onuka)

Мої останні відкриття. П’ять книжок, які раджу прочитати

Жили собі близнюки, брат і сестра, із мамою, талановитою дизайнеркою-реставраторкою. На жаль, дівчинка народилася із тяжкими ускладненнями, вона не розмовляє, не реагує на довколишніх, все її життя обмежене колісним кріслом і мінімальною взаємодією зі світом. Батько не витримав і пішов, а відтоді, як завів нову родину, навіть із сином майже припинив спілкування. Якось за оголошеннями мама знаходить цікаву пропозицію: пожити все літо в маєтку посеред лісу безплатно, в обмін на невеличкий ремонт і догляд за домом. Маєток виявляється моторошним на вид будинком із башточками, власник якого невідомо, куди подівся, тож тепер усіма справами має опікуватися його сердита сестра. Отже, мама з близнюками залишається в домі, і вже найпершої ж ночі починають відбуватися дуже й дуже дивні й тривожні речі.

Ніколи не думала, що така тоненька книжечка подарує таке море читацького задоволення. Там є все: паралельні світи, чари, злі й добрі сили, квести й завдання, серйозні виклики й дуже важливі питання на «подумати».

Тато й пес, Лаура Віноґрадова, видавництво Чорні вівці

10 з 10

Що тут скажеш, люблю латвійську літературу. Дуже затишна, мила й ніжна історія про велику родину й життя в крихітному селі. Тато мусить ціле літо провести у Швеції, заробляючи гроші: діти ростуть, всім треба одягатися, взуватися, щось їсти, а це значить, що Магді, татовій мазунці, доведеться всі три місяці провести без нього. Вона неабияк сердиться на батька, навіть не приходить поговорити із ним, коли той телефонує додому. Але Магда знаходить розраду: по-перше, підбирає і приводить додому кульгавого песика, а по-друге, починає вирощувати свій власний таємний городик. Хороша й дуже, дуже добра книжка.

Дон Кажмурру, Жуакін Марія Машаду де Ассіс, видавництво Компáс

10 з 10

Якщо кохання — то трепетне, тендітне, справжнє. Якщо дружба — щира, міцна, надійна, справжня. Так хочеться в юності вірити в справжність та непохитність того, за що довелося боротися, здобувати, вистраждати. На перший погляд — класична історія про любов і зраду, а насправді - надзвичайно цікава багатошарова сповідь «ненадійного свідка», бо ж читачу пропонується тільки монолог головного героя, який згадує себе хлопчиком в заможній родині, народжуючи якого матір дала обітницю, що той обере релігійну стезю, якщо народиться живим і здоровим. Втім, юний Бенту, закоханий в сусідську дівчину, геть не має наміру обирати духовну кар'єру, він хоче життя, яке обере для себе сам. Бенту загалом видається таким собі мазунчиком долі — люблений вдома, шанований в семінарії, куди його таки запроторили, є друзі, є кохана дівчина, яка вірно чекає, поки той закінчить навчання. І ось нарешті все стається так, як він собі намріяв. Навіть його сліпучі ревнощі не руйнують родинного вогнища. От тільки халепа — дітей з коханою Капою у них нема. І, власне, народження первістка, міняє хід життя. І на останніх сторінках читач залишається абсолютно приголомшеним, тому що: а кому вірити? Хто був чесніший? Хто бачив те, чого не бачили інші? Чи справа тільки в ревнощах? Чи в неспростовних доказах? Не проґавте цю книжку, кажу вам! По магазинах уже залишки за дуже приємною ціною.

Пробудження, Кейт Шопен, видавництво Комубук

10 з 10

Раніше я вже читала оповідання Кейт Шопен, які вона писала для американського видання Вог. Цей роман — її дебютна книга — ледве не коштував їй літературної кар'єри, аж надто розбещеним, нездоровим, вульгарним він видавався її сучасникам. Можливо, вона і справді надто завчасно написала його, бо це пронизлива жіноча сповідь: Една, головна героїня, молода жінка, але вже обтяжена родиною (втім, чоловік виконує всі її забаганки, а діти найчастіше проводять час із бабусею та няньками), яка в якусь мить розуміє, що не сім'ї вона хотіла. Вона хотіла творчості, занурення в себе, пізнання своїх власних глибин. Але дорослішання — така підступна річ, що в якусь мить ілюзії розсипаються на порох і ти розумієш, що насправді речі саме такі, якими ти їх бачиш, а не уявляєш. Якщо «коханий» не пише, не шукає зустрічей, тікає від тебе — то це не кохання, а його відсутність. Якщо родина давить і душить, то це не «хвора жіноча уява», а дуже і дуже тісне життя. Розірвати замкнуте коло в часи Кейт Шопен було немислимим викликом. Близька знайома головної героїні, самотня піаністка, своєю долею натякає: творчість — це свобода, а ціна свободи надто висока. Една робить свій вибір.

Три дні щастя, Сугару Міакі, видавництво Мальопус

1000 з 10

Це просто неймовірна, дивовижна, щемка, прекрасна книга. Така собі японська варіація на тему Мене звати Календар. Ця історія теж, як і Календар на диво сумна, але разом із тим в ній стільки світла, віри і доброти. Отже, молодий хлопець Кусунокі живе на межі: життя, яке обіцяло стільки надій, не справдило жодної. Він у відчаї та депресії, а ще не має грошей. Одного разу він приніс свої книжки до букіністичної крамниці, де власник раптом завів із ним розмову про те, що є така контора, де можна продати решту або більшу частину свого життя за хороші гроші. Ходовий товар, між іншим. Повагавшись, Кусунокі вирішує скористатися порадою, яка насправді змінює все його життя. Не буду далі переповідати сюжет, бо цю книгу треба читати й смакувати кожне слово. Вдумливо. З ліхтариком чи при свічках. З паперовим носовичком. Це така книга, яку після прочитання пригортаєш до серця і кажеш: «Дякую!»

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV