Дуже різні. 11 книжок, які мені здалися цікавими

Квітневі читання: книги всі були дуже різні, я скучила за горорами й детективами, тож залюбки хапалась за все, що здавалося цікавим.

Замерзла ріка, Арієль Логон, видавництво ArtBooks

6 з 10

Я так і не зрозуміла, що хотіла написати авторка: детектив? Історичний фікшн? Ну, так, Марта Баллард — реальна історична персона, повитуха (в неї в пологах не померла жодна породілля), яка свідчила у суді щодо зґвалтування Ребекки Фостер, але навіть сама авторка у післямові зізнається, що написана нею історія — на сто відсотків художній домисел, заснований на щоденникових записах Марти, вельми лаконічних і небагатослівних. Це мала бути історія про протистояння «жіночого цілительства» і офіційної медицини? Книга про правду жіночого безправ’я у 1780-х роках? Про реальність пологів протягом більшої частини людської історії? Всього насмикано потроху, але замість роману-епопеї, вийшла розхристана історія про все і ні про що.

Книзі бракує атмосфери й автентичності: забагато своїх думок і візій жінки 21 століття авторка приписала Марті (тому любовна лінія стосунків Марти і її чоловіка така недолуга, аж смішна). Герої книги, більшість із яких прості фермери, затуркані дітьми й пологами жінки, селяни й бурлаки невеличкого містечка, розмовляють так велемудро і переймаються аж такими високими матеріями, наче ведуть фахову психологічну супервізію чи провадять дискусію в університетському кампусі. І це дуже впадає в око.

Загалом книга має вайб похмурого фільму Сонна лощина із Джонні Деппом: в річці виловлюють труп чоловіка, який, вочевидь, загинув не своєю смертю, і першою оглянути загиблого випадає Марті, яка впізнає в ньому чоловіка, який зґвалтував її подругу. Далі чотириста нудних сторінок, і тільки на останніх ста сюжет нарешті оживає.

Як продати будинок із привидами, Грейді Гендрікс, Видавництво Старого Лева

7,5 з 10

Не дуже страшна книга про привидів, але історія затягує, вона по-справжньому цікава та напружена, і це ідеальна читанка, щоб провести дощовий чи прохолодний вечір у теплій ковдрі. Книга хіба що трохи затягнута, але от деякі моменти були по-справжньому лячними, правда, тільки в першій третині тексту.

Батьки Луїзи та Марка гинуть в автокатастрофі. І Луїза, прилетівши на похорон і вперше за багато років переступивши поріг батьківського дому, потроху проймається відчуттям, що в домі сталося дещо моторошне, що передувало автокатастрофі. Щось таке, у що неможливо повірити. Одразу ж після церемонії адвокат зачитує заповіти обох батьків, і Луїза в розпачі: дім у спадок отримує не вона, а її брат, Марк, якого Луїза терпіти не може, їй же залишилась тільки колекція мотлоху, тобто крафту і поробок матері, включно із колекцією ляльок-маріонеток. Згодом виявляється, що тих ляльок і поробок не так-то просто позбутися, ба більше — Луїза підозрює, що всі ті одоробла не просто живі, а й бажають позбутися її, перш ніж вона позбудеться їх.

Єдина вціліла, Райлі Сейгер, Видавництво Старого Лева

9 з 10 чи 0 з 10?

Ви ж здогадалися, що це не трилер, а блискуча пародія на трилери в дусі Тринадцятої казки й усіх послідовників, які на різні лади граються з темою похмурого маєтку, близнючок, трійняток і давніх родинних таємниць і забутих злочинів? Бо якщо сприймати роман «на повному серйозі» — це максимально абсурдна книжка, куди недоладно напхано усіх тропів сучасних трилерів, плюс абсолютно нереалістичний фінал. Але Райлі Сейгер не міг написати такої відвертої маячні, я відмовляюся в це вірити, тим більше на останніх сторінках він навіть лишає дуже явні натяки на те, як саме сприймати і читати Єдину вцілілу, зокрема вустами героїні каже: «Чи утнула я найбільшу витівку століття?» І я кажу: «Так!» Це віммельбух не лише на Тринадцяту казку, а й на детективи Фріди Мак-Фадден, Джейсона Рекулака, і навіть омаж горор-канону Ширлі Джексон Ми завжди жили в замку та Дім із привидами на пагорбі. Тому якщо ви читаєте Єдину вцілілу і вас не полишає відчуття, що «це ж було вже», то знайте — ви на правильному шляху до розуміння цієї історії. Це книга-витівка, і саме так її треба читати.

Синопсис-підказка: старовинний маєток, де живе стара пані, яку підозрюють у тому, що вона уколошкала всю родину, доглядачка, яка має за спиною «майже порушену проти неї кримінальну справу», тож не може перебирати харчами, тобто, запрошеннями на роботу, привабливий садівник, який вештається територією, ну, і всякі там моторошні звуки з кімнати паралізованої ґаздині, таємничі фігури у проймах вікон, зникла служниця, зашиті тканиною родинні портрети, сюжет, в якому все десять разів стає з ніг на голову… Якщо ж це не авторська витівка, а от прям серйозний трилер, тоді це настільки абсурдно та безглуздо, що тягне хіба що на 0 з 10. Але Райлі Сейгер так би з нами не вчинив! Чи вчинив би?

Дівчина з крамнички, Саяка Мурата, видавництво Vivat

9 з 10

Коротенька й дуже символічна повість про те, як нейровідмінна дівчина знайшла для себе оптимальний варіант функціонування в суспільстві, не шкодячи ані собі, ані іншим, та все ж ніяк не могла догодити друзям та родичам: як так, тридцять шість років, а ні хлопця, ні чоловіка, ні дитини, як так, тридцять шість років, а пів життя змарнувала, працюючи у комбіні, «крамничці на розі»?! Ні, того, що героїню все влаштовує і їй все у своєму житті подобається, недостатньо. Довели дівчину до того, що вона на відчіпного приводить додому і поселяє у себе інцела-аб'юзера: щоб нарешті догодити всім. І всі щасливі, всі всім задоволені, бо ж «хлопець» змушує її нарешті покинути ту «комбіні» і шукати нормальну роботу, щоб вона могла його прогодувати — така ціна за його присутність в її житті. А от головна героїня на очах марніє і втрачає сенс існування. І ніяке «чоловіче плече» не стає їй опорою: вона просто приймає правила гри в «нормальність» і ледь не гине. Втім, сміливо беріться за книгу, в ній є гепі-енд.

Я, Тітуба, чорна відьма із Салема, Маріз Конде, видавництво Без Назви

9,5 з 10

Якщо вам теж не зайшла Замерзла ріка, але хочеться чогось доладно написаного на цю тему, то Я, Тітуба просто мусить оселитися у вас. Бо Тітуба, темношкіра рабиня в родині преподобного Семюеля Парріса, яка народилася на Барбадосі, але потрапила до суворої похмурої Нової Англії, заселеної лицемірними пуританами, справді була першою жінкою, яку звинуватили в чаклунстві під час процесів над Салемськими відьмами. І одна з небагатьох, хто уникнув страти та загибелі в тюрмі. Тітуба мала силу та знання, які хотіла обернути «на благо», а натомість вони принесли їй розпач, поневіряння, тортури.

Тітуба, народжена від матері-рабині, зґвалтованої моряком на палубі корабля, що прямував до Барбадосу, ще дитиною затямила «урок білої справедливості»: її матір стратили за те, що та не дозволила своєму хазяїну себе зґвалтувати. Дівчинку виховала місцева цілителька, і Тітуба могла все життя збути на волі, якби ж тільки послухала голос розуму, а не серця й жаги тіла. Натомість пов’язала свою долю із рабом, чоловіком із поневоленим розумом, який і став її згубою.

Це книга про долю безправніших із безправних, про те, що світ і все, що є в ньому, — це лише плесо річки, а не сама ріка. Книга про дива і жінок, про слабодухість і про зрадливість, про те, як бажання та пристрасть можуть достоту зруйнувати земне життя, але так чи інакше торують призначений тобі шлях.

Ласкаво просимо до книгарні Хюнам-тон, Хван Бо-Рим, видавництво Книголав

10 з 10

Еталонний приклад feel-good книжки. Вона справді чудова, бо в ній не відбувається нічого. Вона рівна, тиха, затишна, як книгарня по обіді. Книга про те, що стається з людьми, які обирають себе та свої мрії, особливо в азійських традиційних і патріархальних суспільствах, де люди зазвичай дуже міцно тримаються за прописані соціальні ролі й взорують на суспільні очікування.

Головна героїня, Йонджу, жертвує шлюбом і корпоративною кар'єрою, бо хоче відкрити незалежну книгарню. Вона розуміє, що грошей утримувати заклад у неї вистачить на два роки, не більше, але вона зайшла вже надто далеко, щоб відступити. І ось потроху довкола Йонджу гуртуються і збираються «свої люди»: бариста, який розчарував батьків, бо після «хорошого старту» в університеті так і не зміг знайти роботи, обсмажувальниця кавових зерен, яка тягне на собі безглуздий і мертвий шлюб, письменник, який на диво самому собі став письменником, дівчина, яка роками не могла отримати постійного контракту, і мало не злетіла через це з котушок, а тепер в книгарні рятується плетінням та медитацією.

Це дуже хороша книжка — про книжки, про каву, про читання, про мрії та рятівне коло людей. Спокійна, цілюща, про важливі речі, а головне — в ній нема притягнутої за вуха любовної лінії, натомість є море книжкових рекомендацій.

Анна, вбрана у кров, Кендара Блейк, видавництво Маmіnо

10 з 10

Спонтанна покупка на Книжковій країні, яка просто поцілила в серце. Без перебільшення: це найкращий підлітковий жахастик із захопливими пригодами та ніжною історією кохання. Я почала читати її в метро дорогою з фестивалю і не випускала з рук, поки не дочитала до останньої сторінки. Моторошно, прикольно, загадково і захопливо, а місцями ну дуже несподівано.

Хлопець на ім'я Кас — мисливець за привидами, який полює на примари, які шкодять живим. Це спадкове: його батько теж полював на привидів, аж поки одного дня не потрапив у пастку й не загинув. Тож Кас ще й шукає привида — вбивцю свого батька, мандруючи з матір'ю з міста до міста. Аж поки нарешті йому не трапляється привид жорстоко вбитої дівчини, яку місцеві називають «Анною, вбраною в кров». Чи можна покохати привида? Чи можна покохати жасну примару, яка за півстоліття уже напхала цілий підвал трупів — усіх вбила своїми власними руками. Чи можна подружитися з ботаном, який уміє читати твої думки? Чи взагалі мисливці за привидами мають друзів? Коханих? Постійний і затишний дім? Це неймовірно хороша історія, продовження якої видавництво обіцяє видати вже влітку.

Ліззі Карбон та любовні чудасії, Маріо Феслер, видавництво Ранок

10 з 10

Чудова підліткова книга про неідеальне життя та неідеальне дорослішання. Ліззі досі веде свій щоденник, правда, тепер електронний, і більше не почувається невдахою. І навіть несподівано для себе закохується. А тим часом вдома вирують недитячі пристрасті: щойно мама Ліззі починає серйозно займатися своєю кар'єрою, як татусь проявляє себе як найпаскудніший мізогін та патріархальний аб’юзер. Одна його злостива фразочка, кинута дружині в обличчя, стає тією сніговою кулею, що спричиняє зсув лавини. Ліззі із братом потроху починають розуміти, що це не буденна родинна сварка, а дещо набагато серйозніше. А ще поруч у сусідньому домі поселяється новий сусід: неймовірно творчий, натхненний, цікавий і дуже вродливий чоловік. Який розіб'є на порох одне дуже ніжне серце. А Ліззі тим часом знаходить мамин щоденник і починає його читати. Краще б вона цього не робила. Прекрасна і щира, зовсім недитяча, але важлива для підлітків історія про розуміння того, що люди навколо, навіть якщо це твої батьки, не належать тобі й теж мають право на життя.

Заборонений зошит, Альба де Сеспедес, видавництво Анетти Антоненко

100 з 10

Одна з найкращих прочитаних мною книжок про жінку — італійську жінку у 50-ті роки, але її історія перегукується із мільйонами історій жінок по всьому світу в усі часи, жінок, які, караючись сумнівами, занурюються в рефлексії про своє життя (зокрема, головна героїня Валерія несподівано купує зошит, у якому починає писати про себе, про чоловіка, про своїх дітей) і несподівано розуміють: у власному домі вони не мають ані дрібки місця для себе. Валерія болісно пізнає істину: єдина по-справжньому її річ у домі — оцей зошит з її думками, який доводиться щодня ховати у новий сховок, і не тому, що вона пише щось страшне чи заборонене, а тільки тому, що просто пише, а отже краде час у родини, краде власну увагу, яку могла б приділити родині, краде час у домашніх справ. І це душно, так запаморочливо і боляче…

Валерія — не ідеальна жінка. Анітрохи. Скажімо, вона присікується до кожного кроку доньки, бажає контролювати її і змусити жити «за своєю правдою», викликаючи тим самим шалений спротив, бо ну не хоче юна дівчина цієї бідності, сірості, непроглядності, вона не хоче, як матір, розчинитися в побуті, в родині та в чужих очікуваннях. Натомість Валерія, сувора до доньки, навіть не помічає, як виростила, випестила і викохала із сина — домашнього аб’юзера і мамія, який власними руками зруйнував своє омріяне майбутнє. Щоправда, щоденник допомагає Валерії бодай зрозуміти, чому донька так прагне вирватися із цього болота і в момент найбільшого відчаю вона каже їй: тікай, поки не пізно, тікай з цього життя, з цієї безпросвітної чорноти родини, де рано чи пізно ти заступаєш місце ненависної свекрухи й сама перетворюєшся на неї.

Тернові прикраси, Катаріна Вінклер, Книголав

100 з 10

Одна з найстрашніших книг, заснованих на реальних подіях, про домашній аб’юз, з якого не втекти, не врятуватися, не вирватися, тільки спостерігати, як на тілі розквітають тернові прикраси — такі саме носила твоя матір та її сусідки, навіть твої сестри.

Головна героїня Філіз тринадцятилітньою дитиною виходить заміж. Ні, її не видають примусово. Вона вірить, що Юнус — то кохання всього її життя, вона молить всесвіт, щоб той поєднав їх у шлюбі, і мрія стає дійсністю. Філіз тікає з дому і стає дружиною Юнуса. І починається історія фізичних, емоційних, економічних тортур, з яких героїні несила врятуватися самотужки. Якби вона залишилась на батьківщині у Туреччині, то із цієї в’язниці шлюбу вийшла б тільки у смерть, але Юнус мріяв про заможне життя в Австрії чи у Німеччині, тож Філіз із дітьми вириваються з однієї тюрми (з дому свекрухи), щоб потрапити в інше пекло.

Дуже страшна книга, тому що історія Філіз не унікальна. Унікальним скоріше є її порятунок. До речі, отакої правдивості та щирості я чекала від Тисячі осяйних сонць Госсейні, але він і близько не зміг наблизитися до правди життя.

Все трапляється щонайменше двічі, Марек Торчик, видавництво Хто це?

100 з 10

Ця книжка стала у мене на полиці поруч із моїми улюбленими Крізь темряву пливу та Дуже хороші хлопці — вони всі три дуже перегукуються та переплітаються. Поліфонічна історія про постсовкові травми (чи правильніше, посттоталітарні травми?) чеського суспільства і кілька поколінь однієї дисфункціональної родини. Книга починається із нічного дзвінка матері Марека: вона телефонує сповістити сина, що його дідусь помер. Дідусь — алкоголік, матір — суцільна травма дитини, що виростала в родині з алкозалежним (брутальна співзалежність, яка мало не коштувала їй самій життя). Затуркана, зашугана жінка, яка не має перед очима жодного здорового прикладу адекватних стосунків із чоловіками. Типова «а що подумають люди». Марек — чутливий і чуттєвий молодий чоловік, який, отримавши звістку про смерть діда, проти волі вирушає у мандрівку стежками пам’яті. Марек — жертва брутального булінгу. Марек — той, хто наважився дати відсіч, прийняти свою сексуальну орієнтацію, вирватися із задушливого життя маргінесу, залишити минуле минулому. Книга неймовірна. Сильна, болісна, депресивна, безпросвітна, максимально травматична, і читачу залишається триматися тільки за те, що Марек все ж витримав і вирвався із болота й пітьми. Це одна з тих книг, про які кажуть: все б віддала, щоб забути її та знов прочитати вперше.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV