Деякі варті уваги. 10 свіжопрочитаних книг, про які хочу розповісти

Цього місяця було багато чудових дитячих книг, кілька кривавих історій, дві книжки-розчарування, одне антирозчарування, але поки я дочитувала книгу, її авторка несподівано по вуха замазалася в лайні з Букером, а ще одна книга, яка роками чекала своєї черги, взяла і поцілила в серце.

Близькості, Кеті Кітамура, видавництво Ще одну сторінку

0 з 10

Схоже, авторці, яка очолила журі того проданого росіянам міжнародного Букера, гроші не пахнуть ані кров’ю, ані згарищами наших домів, життів, книжок… Можна написати хоч яку най-най книжку, але не можна замазатися по вуха у гімні і сподіватися, що воно не смердітиме на весь світ. Справа кожного вирішувати, кого читати, кого ні. Для мене друзі росіян чи просто любителі російських грошей — особисті вороги, які не заслуговують поваги. Тому не знаю, як рекомендувати цю книгу. Я ж ставлю на довгу паузу подальше знайомство творчістю авторки.

Сім чоловіків Евелін Г’юґо, Тейлор Дженкінс Рід, Видавництво ArtBooks

5 з 10

Давно не читала настільки поверхневого, порожнього, плаского і відверто нудного тексту. Тричі відкладала книгу, але таки змусила (навіщо?) себе дочитати. Стереотипна, нецікава, місцями надто пафосна історія про кіноакторку, яка наприкінці життєвого шляху викликає до себе фрілансерку-журналістку, нібито щоб дати інтерв'ю для видання, в якому та працює, а насправді щоб надиктувати свою біографію. Єдиний цікавий момент: акторка не випадково обрала дівчину, яка муситиме по її смерті відтворити біографію з її слів та зізнань.

Евелін детально розповідає про кожного зі своїх чоловіків, нібито відтворюючи перед читачами «реальну атмосферу Голлівуду» 50−60-х років, але насправді письменниця ліпить дуже штучне, неживе, кальковане і стереотипне уявлення про «успіх успішний жінки у світі чоловіків». І десь там трошки приплітає права ЛГБТ.

Цій «псевдобіографії» бракує реальності, бракує життя, правди, таке враження, що свої знання про американську кіноіндустрію письменниця збирала виключно з голлівудських фільмів, розбавивши цю ідилію обов’язковими епізодами «подружнього насильства», яке в цій книзі теж має дуже кіношний і карикатурний вигляд. Рекомендую виключно як пляжне одноразове чтиво. Тейлор Дженкінс Рід однозначно не моя авторка. Забагато пустопорожнього хайпу.

Нічний будинок, Ю Несбьо, Stone Publishing

7,5 з 10

Тривожникам цю книжку категорично не можна читати. Трирівнева оповідь, така собі історія, схована в історії, яка схована ще в одній розповіді, що ведеться від імені дуже ненадійного свідка. Фінал не ставить крапки і не пояснює, що ж сталося насправді, хіба що лишає читача в геть розгубленому стані та з запитанням: «Навіщо так робити?». Це не жахастик і не детектив, скоріше психологічна повість в дусі дитячої серії Дрижаки: перші сторінки книги обіцяють закручений, лихий і зловісний сюжет, але з кожним наступним рівнем реальності клапті «жахастика» осипаються, мов тиньк, і лишається лише дуже сумна сповідь хворобливого мозку і зраненої уяви.

Головний герой в юному віці трагічно втрачає батьків, його відправляють жити до родичів, але в тамтешній школі хлопець не дуже ладнає із новими однокласниками. А щойно із кимось заприязниться, то новий приятель неодмінно зникає за таких чудернацьких обставин, що поліції та сусідам не лишається нічого іншого, як підозрювати головного героя. Історія про домашнє насильство і незворотні процеси, які воно може запускати. Ну, і трошки про терапію «літературною творчістю». Втім, ніщо із цього не правда.

Сестрині дзвони, Ларс Міттінґ, видавництво Лабораторія

7,5 з 10

Автор накидав багато сюжетних ліній, але жодну не розвинув в пульсуючий нерв історії: не вийшло ані містики, ані етномістики, навіть любовна лінія безбарвна, беземоційна, пласка. Книга більше схожа на історіографічний есей про зіткнення давньої традиції та прогресу і про ціну, яку треба сплатити за кожен крок поступу.

Все починається із давньої легенди про сестер — сіамських близнючок з хутора Гекне: коли ті помирають, голова родини в пам’ять про доньок відливає для місцевої церкви два срібні дзвони. Але історія не так про дзвони, як про старовинні норвезькі церкви й пам’ятки дохристиянської архітектури в ті часи, коли люди більше дбали про те, що їсти й чим зігріти дім, ніж про збереження старовинних колиб чи церков.

Читайте також:

Марко Черветті

З прочитаного останнім часом. П’ять книжок, які мені сподобалися

Маленьку побиту часом сільську кірху молодий священник вирішує розібрати й продати німцям, а за гроші, отримані від продажу, звести нову простору церкву, впорядкувати цвинтар і взагалі зробити купу корисних справ для місцевої громади, яка теж наче й не проти цієї оборудки. Але постає питання цінних дзвонів, які нащадки роду, зокрема Астрід з хутора Гекне, вирішує будь-що врятувати від продажу й вивезення з села.

Показово: щойно розбирають стару кірху, селяни в блискавично короткий термін повертаються до дохристиянських вірувань й забобонів. Книга про невидиме оку вічне протистояння древніх традицій і невпинної модернізації, сільської повитухи і нової пологової лікарні, старої кірхи і нової церкви, древньої віри і нав’язаного християнства. Але в першу чергу книга про те, що «за кожним маленьким кроком людства хтось не встигає». Втім, як на мене, книжка дуже нудна.

Дрижаки. Ласкаво просимо до будинку мерців, Р. Л. Стайн, видавництво Абабагаламага

9 з 10

Я щойно звернула увагу, що в нас почали видавати цю культову книжкову серію, і скажу вам, деякі з цих історій, хоч і написані тридцять років тому, не втратили ані граму своєї принадності й моторошності.

Отже, цикл відкриває історія про родину із двома дітьми, яка переїжджає у щойно успадкований дім у дивній місцині під назвою Темноспади. Заледве ступивши на поріг, Аманда, старша донька, починає помічати дивні речі: фіранки, які колихаються при закритих вікнах, дітей на сходах, яких там не мало б бути. Джош, її молодший брат, одразу ж незлюбив дім. А згодом вони знайомляться із місцевими дітлахами, з якими разом ходять гратися на майданчик біля школи. Щось із тими місцевими дітьми геть не так, але Аманда із Джошем переконують себе, що то їм лише здається. Аж раптом вони дізнаються, що чи не всі їхні нові приятелі й подруги колись мешкали в їхньому будинку! І це відкриття ледь не коштує родині життя. Дуже достойна книжка для тих, хто любить справжні good old days жахастики: моторошні, страшні, але не рівня «нажахатися до смерті».

Скелліг, Девід Алмонд, видавництво Vivat

9 з 10

Давно полювала на цю книгу! Яка ж це щемка, ніжна і добра історія: чарівна, дуже життєва і варта того, щоб її читали і дорослі, і діти. Майкл із батьками переїжджає у новий дім. Новий дім — це гучно сказано, насправді то стара розвалюха, а гараж, напханий старим крамом, ось-ось завалиться комусь на голову. Аж тут в матері починаються передчасні пологи, і маленька новонароджена сестра, яка ще навіть імені не має, зависає між життям і смертю. І поки батьки опікуються немовлятком, яке переважно мешкає в лікарні, Майкл наважується пробратися в напханий мотлохом гараж і роздивитися як слід. І знаходить там… дещо. Точніше, декого. Дивного, запилюженого, страшенно сумного. А ще, за словами Міни, юної подружки Майкла, неймовірно вродливого. З чимось на спині, що надто скидається на сховані крила. Отак і починається історія знайомства Майкла та Міни із дивовижним Скеллігом — янголом? Птахом? Людиною-птахом? Надприродним створінням чи атавістичною істотою? Прекрасна історія про дружбу, родину і віру в дива.

Поткін і Стаббс, Софі Ґрін, видавництво РМ

9 з 10

Знайшла залишки накладу класної трилогії (у нас перекладені тільки дві частини): підліткова нуарна детективна дистопія, ще й з привидами.

У похмурому місті під назвою Пеліган, яким керує мер, що знищує квіткові та книжкові крамниці, закриває школи й бібліотеки, а натомість відкриває ломбарди та казино, живе із мамою дівчинка на ім'я Ліл. Мама працює в мерії, тоді як Ліл, яка більше не ходить до школи, мріє стати справжньою журналісткою, щоб писати правду і викривати злочинців та корупціонерів. Смілива, чесна і співчутлива Ліл одного вечора помічає на автобусній станції сумовитого хлопця. Вона намагається завести із ним розмову, пропонує пригостити його напоєм або купити йому квиток, якщо той не має грошей, але хлопець тільки нажахано дивиться на неї й не торкається ані смаколиків, ані монет. «Ну, не хочеш, як хочеш», — обурюється Ліл, і сідає в автобус, що везе її додому.

Повечерявши сендвічами, Ліл бере із собою до ліжка випуск забороненої газети із правдивими новинами Клаксон, аж раптом розуміє, що в кімнаті вона не сама: біля вікна стоїть незнайомець з автобусної станції. Будь-хто б злякався, але не Ліл. Невдовзі вона розуміє: вона єдина, хто бачить і чує цього дивного хлопця — бо він привид! Тепер дівчина має допомогти з’ясувати обставини його загибелі, і тут починаються їхні неймовірні пригоди: політика, містика, давні злочини, забуте кохання, зухвалі вчинки, які зрештою змінюють історію самого всього міста і життя (та післяжиття) багатьох мешканців.

Дама номер 13, Хосе Карлос Сомоса, видавництво Апріорі

10 з 10

Інтелектуальний детектив і боді-горор, який захлинається в поезії та крові. Сюжет нагадує жасний температурний сон при лихоманці, в якому поезія — це сила, що не лише вбиває, а взагалі перелицьовує полотно дійсності. Таємні товариства, давні та сучасні поети, безмежно жорстокі музи-відьми, жорстокість людська й надприродна, жіночий гнів і моторошна містерія — ось так багато всього намішано в цій книзі.

Мадридський філолог Рульфо після смерті коханої дівчини починає бачити жахливі кошмари, які дошкуляють своєю реалістичністю настільки, що він благає лікаря виписати йому найсильніші пігулки, щоб просто не бачити ті видива. Але пігулки не допомагають, бо одного вечора Рульфо випадково дивиться випуск новин, в якому розповідають про ритуальне брутальне вбивство в одному мадридському маєтку: і саме цю місцину, і це вбивство Рульфо постійно бачив уві сні.

Він знаходить адресу, вирішує навідатися туди і біля воріт зустрічає неймовірно вродливу молоду жінку, яка, так само як і він, бачила жасні сни про те, що тут сталося. Вони зважуються разом проникнути у дім, що став місцем злочину, і знахідки, на які натрапляє та парочка, перевертають світ і їхні життя догори дриґом. Книга дуже і дуже брутальна, безжальна, тримає в напрузі, дуже довго не відпускає і навіює жасні сновидіння.

Момо, Міхаель Енде, Видавництво Старого Лева

10 з 10

Дивовижно, як дитяча книга, написана понад пів століття тому, виявилася не лише пророчою, а й максимально актуальною для нас сьогоднішніх.

В одному місті невідомо звідки взялася дівчина-безхатька та оселилася на румовищі на околицях міста. Звали її Момо, говорила вона мало, але уміла слухати, як ніхто інший. Місцеві дуже полюбили Момо: підгодовували дитину, облаштували її кімнатку. Діти ж обожнювали її, бо з Момо кожна гра ставала цікавезною і найсправжнішою пригодою. Та одного дня в місті почали з’являтися химерні сірі пани. Вони приходили до мешканців, диміли сигарами, заводили з ними розмови про те, скільки часу ті даремно марнували на «зайві речі»: теревені із сусідами, приготування сімейних вечерь, підтримку рідних, гаяли час на розваги й відпочинок, на байдикування та мрії. Такі розмови для дорослих вух звучали дуже переконливо. Потроху, потроху сірі пани перетворили усе місто, усі маленькі та родинні бізнеси на безжальні мас-маркетові конвеєри: люди щиро повірили: що менше часу піде на «безглузді» речі, тим більше часу вони матимуть на щось справді важливе, як от заробляння грошей.

Поступово люди втратили одне одного — стали похмурі, грубі, неуважні, нервові, весь час заклопотані тим, щоб заощадити час, і Момо більше не могла до них догукатися. Її друзів-дітей загнали до шкіл-інтернатів, куди сірі пани й близько не підпускали Момо, тож дівчина зрештою зрозуміла: рятувати світ від сірих панів із їхніми сигарами доведеться самій. Втім, не зовсім самій: чарівна черепаха привела її до могутнього і дуже несподіваного союзника.

Олівія Кіттеридж, Елізабет Страут, Stone Publishing

100 з 10

За цю книгу письменниця отримала Пулітцерівську премію — і заслужено. Психологічна проза про неідеальних людей, які живуть у маленькому містечку, дорослішають і старішають, про їхні переплетені долі, про сусідство і добросусідство, про потаємне життя і потаємні думки, родинні драми і сімейні прокляття. За ідеальним фасадом «для сусідів» завжди ховаються болісні життєві уроки, помилки, перемелена, перетравлена і перекручена правда. Це як Твін Пікс, але без містики: всього потроху, і подружніх зрад, і абюзивних шлюбів, і злочинів, і пригод, і кохання, і розлучень, і мрій про краще життя, і втеч, і повернень. Книга аж вібрує енергією та реальністю неідеальних життів неідеальних людей.

Читайте також:

Ольга Карі

На одному подиху. Сім чудових книжок — і одна з найгірших за цей рік

Головна героїня, довкола якої складається і зшивається клаптикова ковдра сюжету, Олівія Кіттеридж не вельми приємна особа: вона токсична матір і не менш токсична та маніпулятивна дружина, яка живе у світі своєї правди (і щиро дивується, коли син, який, зрештою, тікає від неї спершу в шлюб, а потім на інший кінець країни, згадує різні події з дитинства, які докорінно відрізняються від картинки в голові Олівії). Колишня вчителька математики звикла порядкувати чоловіком і сином, вона різка, нетерпляча, злостива, але як і кожна людина, повна несподіванок і щирого благородства — протягом років вона, сама про те не підозрюючи, рятує не одне життя: словом, порадою, навіть тиском.

Книга про дорослішання, про старішання, про старість, зокрема жіночу. Затишна, і щемка, і правдива, і болюча книга, з якою абсолютно не хочеться прощатися. І, на щастя, українською давно виданий другий том «І знов Олівія!».

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV