Читайте NV у Google
Ольга Лазаренко: «Несхожа людина переживає багато самотності» (Фото: ndanko/Depositphotos)
Дві фундаментальні людські потреби — належати до спільноти та бути собою — можуть співіснувати, якщо не зраджувати себе
Сьогодні поговоримо про континуум, який люди часто не усвідомлюють і який дуже пов’язаний з автентичністю (конгруентністю — тим, що називають «бути собою»): бути схожим/відрізнятись і належати до групи/бути поза групою — в контексті «бути собою» (вірним своїм цінностям, виражати свої почуття і мати відповідну до цього всього поведінку).
Що кажуть про це нейробіологія та нейропсихологія?
Сприйняття «свій-чужий» є автоматичним і опрацьовується мигдалиною ще до вербалізації і якогось спеціального «думання». За це, окрім мигдалини, відповідають зона розпізнавання облич та інсула.
«Своїм» люди приписують більш позитивні риси, ніж «чужим». Як і собі зрештою. Але це раціональне пояснення заднім числом, так би мовити. Тому що мигдалина вже попрацювала і фактично «наказала» нам певним чином сформувати свою думку.
Так утворюються спільноти та групи. Люди, схожі чимось, об'єднуються в них, щоб почуватися краще, створювати соціальні стосунки. Тут теж є нюанси. Групи є консервативні, ригідні, з жорсткими правилами всередині, а є гнучкі, відкриті, лояльні та демократичні.
Чим більш група ригідна і негнучка, тим більше вона хоче, щоб всі члени були схожі одне на одного. У її членів більше активна мигдалина, і люди керуються страхом і приналежністю до групи.
«Своїм» люди приписують більш позитивні риси, ніж «чужим»
Чим більш спільнота вільна і відкрита до нового, тим більше там цінуються відмінності та різноманіття: думок, поглядів, зовнішності. В учасників цієї групи спокійні нейробіологічні процеси в мигдалинах, які ефективно регулюються розвиненою префронтальною корою, оскільки ці люди мають досвід, що новизна — не загрозлива й не потребує негативних оцінок, ярликів, осуду і виправлення.
Групи, в яких є певні законсервовані правила, часто придушують індивідуальність, і особа жертвує якоюсь частиною себе, прикидаючись, щоб група не відштовхнула. Ціною лояльності до такої групи є втрата індивідуальності і автентичності.
Група, яка хоче розвиватись, цінує внесок несхожої на більшість людини, тому що це показує відмінний і творчий шлях до себе і зрештою збагачує всю групу, розвиває і може навіть врятувати її.
А там, де група перестає розвиватись, шаблони повторюються, всі мислять однаково, часто починається регрес і навіть виникають групові когнітивні викривлення і помилки, в які люди починають вірити.
Вибір у людини, яка відрізняється від більшості, часто пов’язаний із ризиком бути відкинутим. Крім того, така несхожа людина переживає багато самотності в своїй несхожості, відокремленості, яка часто пов’язана з сумнівами, страхом, болем (якщо був дитячий досвід покинутості). Бо їй же треба ще й продовжувати свій шлях навпомацки, туди, куди ще ніхто не ходив, отже, немає рольових моделей, у яких би можна було б повчитись.
Також вона не отримує достатньо віддзеркалення (фідбеку від інших, тому що люди не здатні відобразити те, чого вони не знають і що розпізнають як інше та невідоме: часто це і їм несе загрозу та виклик, тому вони уникають або можуть навіть агресивно реагувати на ці прояви) і не може ототожнитись повністю з іншими, тому це переживається як виклик для ідентичності.
Цікаво й те, що коли така людина все одно вирішує бути собою і вже не може прикидатись чи жертвувати своїми цінностями, часом стається так, що вона знаходить інших, з таким же несхожим шляхом, і має тоді глибоку дружбу, або ж якась група, більш відкрита, приймає її і дуже цінує її потенціал.
Дві фундаментальні людські потреби — належати до спільноти та бути собою — можуть співіснувати, якщо не зраджувати себе.
Я зараз говорю, перш за все, про творчих, глибоких, обдарованих, високоінтелектуальних людей, можливо, з лідерськими якостями, або й без них, людей, які багато пережили. Це фактично можуть бути люди з посттравматичним зростанням, з величезним несхожим досвідом, не схожою ідентичністю.
Що я хочу побажати таким людям: не применшуйте себе, ризикуйте, будьте собою. І ви побачите, як навколо вас утворюється та група, яка підтримує, визнає і цінує.
Ви розвиваєтесь і розвиваєте свої спільноти, робите внесок у світ навколо. Але для цього потрібно кинути виклик почуттю самотності.
До чого еволюціонувала я: починала з опрацювання покинутості, болю, тоді якісь роки мене турбувала «несхожість», і я опрацьовувала сором і вибір відрізнятись, вибір свого шляху. Багато присвоювала собі своїх сторін. А тепер почуття самотності. Воно вже не болить, але лягає світлим екзистенційним смутком. Я розумію, що це ціна за те, що я йду своїм шляхом. А також є і радість, тим більша, що вона така рідкісна, коли є глибока дружба, прихильність і любов у близьких стосунках. Коли мене можуть в них побачити.
Про шкоду конформізму у важкі часи ми знаємо завдяки книжці Ханни Арендт Банальність зла. А також рекомендую фільм Конформіст Бернардо Бертолуччі. Це екранізація однойменного роману Альберто Моравіа — головний герой Марчелло прагне бути «нормальним», таким як усі, і саме це прагнення до конформності штовхає його на співпрацю з фашистським режимом та участь у вбивстві.
З погляду соціальної психології та психології груп рекомендую подивитись реаліті-шоу Беара Гріллса Острів з Беаром Гріллсом, де формат виживання незнайомих людей на острові максимально загострює групову динаміку. Так от: група, яка визнавала інакшого члена, а не відкидала його, розвивалась і виживала в прямому сенсі (бо там потрібно було здобувати їжу і виживати в диких умовах). А ті групи, які відкидали «інакодумців», провалювались. В критичні для команди моменти люди, які відрізнялись, пропонували творче нестандартне рішення, чим рятували всіх.
Текст публікується з дозволу авторки