Проста вправа. Як зменшити самокритику

Самокритика — це і «внутрішній голос», і одночасно емоційно-оцінне ставлення до себе.

Багато людей не помічають цієї частини внутрішнього життя і не дуже розуміють, що вона існує.

Боляче і несправедливо вона ранить, коли людина потребує підтримки, є невдачі чи життєві кризи, виклики чи провали.
В такі моменти самокритика сама по собі стає проблемою.

Чому ми взагалі критикуємо самі себе? Це складне питання, яке стосується того, як ми сприймаємо себе у стосунках з іншими. І як ми сприймаємо інших.

В нормі самокритика скомпенсована похвалою і самопідтримкою

В нормі самокритика скомпенсована похвалою і самопідтримкою, добрим ставленням до себе. А коли цього немає, можуть виникнути виснаження і навіть депресія.

Люди часто засуджують себе і називають це реалістичним сприйняттям або своїм мотиватором до дій. А насправді це самознецінення, чи навіть самоприниження, самопрезирство, самозвинувачення.

Жити в мирі та злагоді з самим собою, примирятися зі своїми недоліками, невдачами чи обмеженнями, прощати себе — це все основа ментального здоров’я.

Треба вчитися:

• самопідтримки;
• самовизнання;
• самопіклування;
• самоприйняття;
• самосхвалення.

Пишатись собою, радувати себе і цікавитись собою.

Пропоную таку вправу, яку я часто даю як «домашнє завдання»: Внутрішній критик vs внутрішній адвокат.

Візьміть лист паперу і розділіть його на дві частини. А потім запишіть у два стовпчики: у перший — самокритику і все самознецінення, як воно є, а у другий — контраргументи, які вас захищають, підтримують і дають підстави проявити до себе співчуття.

Текст опубліковано з дозволу авторки

Оригінал

Усі Блоги NV