Як жити, коли світ несеться невідомо куди
Не варто переконувати себе, що хаос — це норма
Термін «гіпернормалізація» запровадив американський професор антропології Олексій Юрчак, коли описував емоційний стан радянських людей епохи 1980-х: усі тоді розуміли, що Радянському Союзу залишилося недовго, що все, що відбувається навколо — повний треш, але в водночас розуміли свою нездатність щось змінити. І тоді люди обирали просто жити своє життя, наче треш, що їх оточує — це та сама норма.
Зараз у багатьох схожий стан — здається, що світ зійшов з розуму і ми нічого не можемо з цим зробити. Окрім як жити.
Особисто у мене відчуття тотальної гіпернормалізації виникає щоразу, коли я слухаю розповіді клієнтів або читаю новини — зокрема, про Америку.
Як жити, коли світ несеться хтозна-куди? Приклад з США.
В перший день роботи на старій новій посаді Трамп помилував близько 1,5 тис. затриманих за штурм Капітолія у січні 2021 року, коли постраждали не тільки основи американського порядку і демократії, а й десятки поліцейських, які намагалися стримати шалений натовп.
Звіряйтеся з власними цінностями
Так от, серед тих, кого Трамп вирішив помилувати, знайшлася одна людина, яка від помилування відмовилася.
Памела Хемфілл, якій суд у 2022 році дав 60 діб за ґратами з 36 місяцями випробувального терміну за її участь в тому безладі, сказала, що визнає себе винною, що абсолютно згодна з покаранням, і що весь цей акт помилування глибоко образить і тих поліцейських, які тоді постраждали, і інших їх колег, адже захищати порядок — це їх робота. І це — правильно!
І ось я сиджу та думаю: як зберегти норму хоча б в окремо взятій голові? У повному хаосі жіночка не втратила зв’язок із власними цінностями та з власним відчуттям норми. Тож пропоную згадати про Памелу наступного разу, коли накотить гіпернормалізація.
Не піддаватися масовій істериці та навіюванню.
Бути радше спостерігачем чи аналітиком, коли несеться срач чи пропагандистське пекло.
Триматися за свою норму: піклуватися про себе, звірятися з власними цінностями, підключати почуття гумору там, де розум, здається, не впорається, і не стримуватися називати речі своїми іменами.
Адже коли воно не тойво — воно таки не тойво.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут