«Галузь, варта розвитку». Як пасічниця у третьому поколінні з Полтавщини розвиває бджільництво
Читайте NV у Google
Сімейна пасіка Сенчук виготувляє не лише мед (Фото: Надано БФ Жіночі можливості)
Тетяна Сенчук із Полтавщини понад 20 років присвятила бджільництву. Вона має власну пасіку, переробляє мед, навчає майбутніх пасічників, об’єднує колег у спільноти та досліджує вплив бджіл на екологію.
Тетяна — пасічниця в третьому поколінні, проте спершу поєднувати життя з бджільництвом не поспішала:
«Я вступила до Полтавської сільськогосподарської академії. Коли постало питання, за якою метою писати дипломну роботу, виявилось, що з-поміж усіх тварин бджоли мені найближчі та найрідніші. Так поступово почала занурюватись в галузь бджільництва. Потім, під час навчання в магістратурі, отримала пропозицію спробувати себе у викладацькій діяльності — так, саме по бджільництву. Поступово все поєднувалося, нашаровувалося, і на сьогодні вже понад 20 років бджільництво залишається областю моїх професійних й не лише інтересів».
З 2008 року Тетяна викладає в аграрному училищі. Лекції проводились в різних форматах, до повномасштабної війни їздили по всій країні. Були триденні лекції, вихідні й стаціонарні в самому училищі. Під час пандемії проводили короткострокові курси та почали працювати онлайн.
З 2020 року перейшла працювати на основне місце роботи до НЦЦ Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича. І продовжує працювати в училищі на погодинній основі. Крім того, проводить навчальні тренінги для приватних організацій, як запрошена лекторка.
«Часто стикалася з упередженістю…»
Жінка розповіла, що працює навіть з маленькими дітками: «Приходжу до школи й розповідаю про бджіл: для чого вони, яку користь приносять. Подобається дивитися на дитячий захват, як вони дегустують різні меди. Їм дійсно цікаво — вони співпрацюють під час розмови».
«Насправді часто стикалася з упередженістю. Особливо від дорослих чоловіків. Коли говориш з чоловіками близько 40 років, це не так помітно, — вони тебе сприймають на рівні. А от з дорослими мужчинами за 50 буває дуже складно. Зараз вже навчилась не брати це близько до серця. Проте коли була молодшою, було дуже боляче, коли мене знецінювали попри те, що маю досвід, знання та невпинно підвищую свою кваліфікацію. Зараз до цього ставлюсь простіше, — не хоче людина мене визнавати як спеціалістку, то й не треба. Не буду лізти в конфлікт й доводити, що знаю краще. Але ж справді знаю краще», — каже Тетяна.
Сімейна пасіка Сенчук
Жінка розповіла, що у 2018 році вирішили зареєструвати торгову марку — одними з перших в країні зареєстрували пасіку. Коли шукали назву для ТМ, зібрали цілий домашній консиліум. Й вирішили назвати її сімейним прізвищем, як це роблять великі міжнародні бренди. Так і з’явилась торгова марка Сімейна пасіка Сенчук.
«В нас присутня спадкоємність, то чому ми маємо ховатись від цього? Чому маємо називатись Квіточкою або Бджілкою, якщо можемо назвати своє родинне господарство, яке вже передається з покоління в покоління, своїм же прізвищем? — зазначила пасічниця. — У 2018 році пасіка налічувала 250 сімей бджіл. Нині в нас десь 140 бджолородин. До перероблювання продуктів також залучена моя мама. Основні наші продукти — мед, крем-мед, віск та свічки. До війни ще займалися маточним молочком, робили людям бджолиних маток — пасіка має селекційний статус, як племінне господарство».
Свій до свого
Тетяна є учасницею пасічницького кооперативу Свій до свого. Спершу він був виключно жіночим (і єдиним таким в Україні), але зараз до нього входить 10 жінок та 4 чоловіків.
«Після навчання в школі кооперативів зрозуміла, що вирішувати спільні проблеми у бджільництві ми зможемо, тільки об'єднавшись. Хоча традиційно бджільництво — це галузь одноосібників та сімейних господарств. Більшість бджолярів дотримується такого принципу, що якщо я щось знаю, то іншим цього не скажу, аж раптом ти станеш розумнішим чи успішнішим. Ми зареєстрували кооператив. Спочатку до нього увійшло лише троє людей, але у 2021 році нас було вже восьмеро. Об'єднавшися, ми змогли спільним коштом придбати обладнання для переробки меду. Проте 2022 рік нас усіх підкосив: частина учасниць виїхала за кордон», — пригадує Тетяна.
Вона додала, що у 2023 році натрапила на програму ресурсної підтримки для кооперативів від Бізнес Мережі Сільських Жінок. Вона пройшла це навчання й написала бізнес-план на отримання ресурсної підтримки для її кооперативу. Одна з учасниць кооперативу дала у користування своє майно — в неї була земельна ділянка з приміщенням, яке їм вдалося переробили під цех. Зробили ремонт, перевезли своє обладнання, докупили стіл для фасування, камеру для декристалізації меду.
«Я присутня в декількох групах дівчат, з якими перетинались на форумах, навчаннях, інших грантових програмах. В одній з таких груп хтось дав посилання на освітньо-грантову FemAgro від фонду Жіночі можливості. Я почитала, зацікавилася й вирішила спробувати. Звісно, під час навчання постійно ловила думки типу „Що я тут роблю?“., „Де теплиці, а де я і мої бджоли?“… Але завдяки подругам продовжувала вчитися далі. Було й цікаво, й складно. Адже для мене все було новим, — коли та як садити рослини в теплиці, як їх вирощувати, який догляд потрібен. Це було великим викликом — не покинути все на пів шляху», — наголошує пасічниця.
В межах реалізації гранту Тетяна придбала та встановила теплицю, облаштувала систему крапельного поливу з ємністю для накопичення води. Також закупила насіння лікарських культур, які будуть використовуватися для створення авторських чайних композицій. Через тривалі весняні заморозки трави висіяли пізніше запланованого. Проте зараз рослини успішно зійшли та активно ростуть.
«Конкретна ідея — робити авторські чаї — прийшла під час навчання. Коли почула схвалення від інших учасниць, вирішила рухатися в цьому напрямку. Трави підбирала такі, що ростимуть в умовах теплиці й не потребуватимуть особливої уваги (наприклад, чебрець, м’ята). В нас рецептура вже відпрацьована, зараз почали збирати та сушити трави на чай. До речі, сушимо на спільному кооперативному обладнанні», — каже жінка.
Галузь, достойна для розвитку
Тетяна каже, що дуже хоче, щоб ті колеги, які воюють, повернулися. Адже вона розуміє, наскільки це важко, — втратити пасіку: «Втратити те життя, яким жив раніше. Шкода колег та друзів, які загинули. Я розумію, що їх не повернеш, але від того не менш гірко. Хочеться, щоб країна відновилася, та ми повернулися до тієї кількості бджолосімей, яка в нас була до повномасштабної війни. Щоб галузь визнавали, як достойну для розвитку (бджільництво приносить країні 9% її ВВП). Ну й хочеться, щоб було кому передати пасіку. Щоб хтось із моїх дітей її перейняв».
