Від сміття до врожаю. Як у Львові працює міський громадський сад-город для всіх охочих
Читайте NV у Google
Тетяна, волонтерка міського простору Розсадник (Фото: NV Food)
Міське садівництво стрімко набирає популярності, адже дозволяє вирощувати свіжу зелень, овочі та квіти навіть на обмеженому просторі. Розповідаємо, що стоїть за цим трендом і як його розвивають у Львові.
Понад століття тому парки Львова створював видатний садівник Арнольд Рерінг. Він був головним ландшафтним архітектором міста у 1881—1913 роках. Сьогодні його ідею дбайливого ставлення до міської зелені продовжують волонтери.
NV Food поспілкувався з однією із них, Тетяною. Вона розповіла про унікальний міський простір Львова — Розсадник, де всі бажаючі можуть вирощувати і збирати овочі, квіти, зелень та займатися садівництвом.
Ідея, що з’явилася ще за часів Другої світової війни
Розсадник — це унікальний публічний простір міського садівництва та городництва у Львові, започаткований навесні 2021 року як волонтерська ініціатива. Команда активістів надихалась подібним простором в Німеччині. Проєкт також підтримує партнерська асоціація у Відні.
«Все починалося як публічний сад-город. Це ідея, яка існує у світі, мабуть, з часів Другої світової війни. У Європі є багато публічних городів. Надихнувшись цією ідеєю, дві ГО (Плато та Екотера) вирішили зробити щось подібне у Львові. Їхні представники звернулися до міськради і їм виділили земельні ділянки, щоб реалізувати цей проєкт», — розповіла Тетяна, волонтерка простору.
Публічний сад-город облаштували на території парку Залізна вода. Одна з причин чому саме ця ділянка — наявність джерела поруч. Цей парк на межі XIX-XX століть був лісом на околиці Львова. Коли місто почало розростатися, тодішня влада вирішила розвивати цю територію як рекреаційну зону. До роботи залучили міського садівника Арнольда Рерінга. Він спроєктував парк, проклав доріжки та опікувався ним упродовж 30 років — до самої смерті. Також збереглися записи про теплиці, де він вирощував рослини, які згодом висаджували в міських парках. Простір нинішнього Розсадника займає орієнтовно 1, 3 га. Як зазначила Тетяна, до облагородження під публічний простір, ця територія була дуже занедбаною: «Власне, у 2021 році волонтери тут все розчистили. На першій толоці вивезли 20 мішків сміття і поступово почали робити перші грядки, замінили паркан. Щодня територію відчиняють вранці і зачиняють ввечері».
Спочатку ми всі «випали» До облаштування Розсадника тут колись було квіткове господарство. Тетяна розповіла, що три довгі бетонні гряки — це все, що від нього лишилося.
«Грядки і все, що ви тут бачите, створене та облагороджене силами волонтерів. Якщо наш перший сезон у 2021 році був багато про розчистку і про город, то вже на наступний рік почалося повномасштабне вторгнення РФ. Відповідно, спочатку ми всі „випали“, були зайняті іншою волонтеркою. Втім, коли у середині весни вже почали повертатись до якогось життя, то постало питання, чи взагалі цей простір має сенс в умовах війни?», — зазначила волонтерка простору.
«Грядки й усе, що ви тут бачите, створено та облаштовано силами волонтерів. Якщо наш перший сезон у 2021 році був значною мірою присвячений розчищенню території та облаштуванню городу, то вже наступного року почалося повномасштабне вторгнення РФ. Звісно, спершу ми всі „випали“ з процесу, були зайняті іншою волонтерською діяльністю. Утім, коли в середині весни ми почали повертатися до звичного життя, постало питання: чи має взагалі сенс існування цього простору в умовах війни?», — зазначила волонтерка проєкту.
Все ж активісти вирішили провести толоку, яка мала великий попит. Як пригадала Тетяна, прийшло багато людей і це був своєрідний відгук про те, що робити щось на землі — цінно.
«До нас почали приходити ВПО. Для багатьох це була історія про те, що у них вдома була якась своя земля, де щось робили і тут це можливість знову спробувати. Так ми зрозуміли, що це все ще має сенс і, що це актуально», — пригадує волонтерка.
Вона додала, що тоді у них в роботі змістився фокус із садівництва, городництва на природотерапію: «Зараз ми розширились до того, що це є простір садотерапії і екопросвітництва. Це є Громадський відкритий простір на безкоштовних засадах. Його ідея в тому, щоб розмножувати тут декоративні рослини, щоб потім озеленювати ними громадські простори міста».
Волонтерка зазначила, що до простору не залучено жодної людини, яка б тут працювала за зарплатню. Все виключно на благодійних засадах і за рахунок грантів. «У нас тут є п’ятеро волонтерів, які працюють на постійній основі. Разом із ними ми проводимо різні заходи», — каже Тетяна.
Якоюсь частиною грядок опікуються певні люди. Втім, більша частина — спільна власність. «Під опікою конкретних людей є орієнтовно 17 грядок. Вони у нас бувають у формі пірамідок, є спіральні. Це елемент експерименту і просвітництва. Словом, ми можемо тут разом зробити щось експериментальне і подивитися, як воно працює саме в умовах Львова, його клімату. Адже не всі рослини тут приживаються», — наголошує волонтерка.
Вона додає, що випадки крадіжок також бувають. Якось викопали рододендрон та виноград.
У мене ніколи нічого не виходило…
Одна з особливостей Розсадника в тому, що цей простір живе своїм життям. У нас були випадки, коли люди приходили, висаджували помідори на грядці зі словами: «Окей, цього сезону я опікуюся помідорами».
На території Розсадника росте аґрус, є малина, смородина, на грядках є овочі. «Наша візитівка — це м’ята. Пряно-смакова культура, від яких всі зазвичай в захваті», — наголошує Тетяна.
Вона також зазначила, що власне, м’ята залишилась в Розсаднику ще від квіткового господарства. Вона дуже добре приживається у різноманітних умовах, росте навіть на балконі. «Це та культура, яка з нами з найпершого сезону. І ми сподіваємося, що залишиться з нами надалі», — додає волонтерка.
Тетяна також каже, що багато хто приходить зі словами: «У мене нічого не росте, за мною все помирає… У мене ніколи нічого не виходило». Але саме тут ніхто нікого не критикуватиме і не ставитиме палки в колеса, тому що для нас важливіший процес, ніж результат. За нинішніх обставин, зокрема через обмежені ресурси, ми, на жаль, не завжди можемо впливати на нього", — каже волонтерка.
Колаборація з Клопотенком Як розповіла Тетяна, у 2022-му році в Розсаднику був надлишок вирощеної продукції: «Ми ділилися нею з бістро Євгена Клопотенка. Там якраз тоді готували страви для соціального меню для ВПО, які перебували у Львові», — пригодує Тетяна.
Також надлишки продукції роздають волонтерам: «От буквально минулого тижня у нас було багато салатної гірчиці, ми її роздали. Хтось зробив песто, хтось салати».
Волонтерка каже, що всі щороку тішаться гарному врожаю гарбузів: «Спостерігаєш впродовж всього сезону, як він росте, така собі окраса саду і потім на спільних подіях восени ми разом ділимо його на частини», — пригадує вона.
Майже 30 кг насіння від німців У житті Розсадника, каже Тетяна, буває багато різних моментів: «Наприклад, цього року до нас написали партнери з Німеччини, які вирішили поділитися насінням городніх культур. І ми разом сортували 25 кг насіння. Знаєте, як чарівні звірята, ми розкладали його по маленьким пакетикам і оголошували відкритий такий кол, де всі охочі могли зголоситися і отримати набір».
Вона каже, що можна було отримати невеликий набір для вирощування на балконі чи підвіконні або більший — із кабачками, гарбузами, квасолею, буряком і морквою.
«Ми не можемо сказати, що є на 100% успішними садівниками чи городниками. Тому що дуже багато всьому вчимося. Моя особиста мотивація бути тут — це розповідати про кліматичну кризу та її наслідки. І про те, як кожен з нас може посильними методами адаптовувати простір до цієї кліматичної зміни», — зазначила волонтерка.
Відволіктися від реальності і послухати птахів
Тетяна розповіла, що цього сезону змінилася конфігурація волонтерської команди через спроможність донорів підтримувати питання адаптації до наслідків кліматичної зміни. Тому, можливо, зараз тут немає ідеального догляду, але команда намагається робити свій посильний внесок в те, щоб просто надалі функціонувати.
«Зрештою, є і ті, хто приходить сюди, щоб таким чином просто заземлитися, відволіктися від інформаційного шуму, повзаємодіяти з рослинами, вдихнути на повні груди, послухати 12 видів птахів, які тут співають. Ну і якось отак от відволіктися від цієї нової реальності, яка нас оточує», — наголушує волонтерка.
Вона каже, що це шостий сезон команди Розсадника: «Чесно кажучи, ми видихлися. Тому що це об'єктивно дуже складно. Тобто, якщо б ви прийшли до нас в попередні сезони, тут було б більш доглянуто».
Вона додає, що наразі в Україні такого буму публічних садів і городів не трапилося, хоча у 2022 році були певні поштовхи до цього. Водночас адміністрування таких проєктів і згуртування волонтерської спільноти потребують дуже багато ресурсів та сталої інституційної підтримки.
