Баррі - найвідоміший сенбернар в історії: як пес з Альп рятував людей
Читайте NV у Google
Кадр з фільму Баррі. Пес-рятівник (Фото: IMDb)
В український прокат виходить сімейна пригодницька стрічка Баррі. Пес-рятівник. Події фільму розгортаються довкола хлопчика Ґеорґа, який знаходить собі вірного друга серед виводку собак у гірському монастирі й допомагає найслабшому цуценяті вирости справжнім героєм.
Історія фільму має реальне підґрунтя. У XIX столітті на перевалі Великий Сен-Бернар справді жив пес на ім'я Баррі, який став найвідомішим представником собак-рятувальників при монастирі.
Монастир серед снігових лавин
Перевал Великий Сен-Бернар розташований у швейцарських Альпах на висоті майже 2500 метрів. Упродовж століть через нього проходив важливий маршрут між Північною та Південною Європою. Ним користувалися мандрівники, торговці та паломники. Умови тут були суворими: сильний вітер, снігопади й лавини могли зробити перехід через перевал смертельно небезпечним.
У XI столітті ченці-августинці заснували на перевалі монастир із притулком для мандрівників, яким потрібно було перечекати негоду. А приблизно в середині XVII століття ченці почали тримати великих місцевих собак. Спочатку собак при монастирі використовували передусім для допомоги самим ченцям у переходах через перевал. Вони прокладали шлях крізь глибокий сніг, допомагали знаходити дорогу під час хуртовин і могли привести заблукалих до притулку.
Баррі, найвідоміший сенбернар
Найвідомішим серед усіх монастирських вихованців став пес на ім'я Баррі, який народився 1800 року. Назва пса походить від швейцарсько-німецького слова Bäri (ведмедик), яким часто в народі називали собак темного забарвлення. На відміну від сучасних сенбернарів, собаки того часу були стрункішими й мали коротшу шерсть. Довгошерсті собаки, яких почали отримувати пізніше, виявилися менш придатними для роботи в глибокому снігу, оскільки на шерсті намерзав лід.
За 12 років служби на перевалі Баррі врятував життя понад 40 людей. За переказами, Баррі міг відчути наближення негоди й вирушав у гори ще до початку хуртовини.
Ім'я Баррі настільки міцно асоціювалося з цими собаками, що в XIX столітті у Європі їх називали не сенбернарами, а «собаками Баррі» (Barryhunden). Назва «сенбернар» на честь самого перевалу та монастиря Святого Бернара поступово закріпилася впродовж XIX століття. У 1887 році її офіційно визнали швейцарською породою та затвердили стандарт.
Міфи та реальність
Навколо Баррі виникло чимало легенд. Одна з них розповідає, ніби пес на собі притягнув до монастиря замерзлу дитину, яку знайшов у сніговій печері. Інший переказ стверджує, що Баррі загинув від руки іноземного солдата, який переплутав його з вовком.
Насправді ж історія собаки мала щасливий фінал. У 1812 році, коли Баррі виснажився від років служби у важких високогірних умовах, ченці вирішили відправити його на заслужений відпочинок. Один із патерів перевіз його до Берна, де Баррі прожив ще два роки й помер у 1814 році.
Після смерті Баррі тіло собаки було передано до Бернського музею природничої історії, де його реставроване опудало стало центральним експонатом. А в самому монастирі на перевалі закріпилась непорушна традиція — одного із вихованців у кожному поколінні обов’язково називають Баррі.