Сузір'я Великого Пса. Рецензія на нецинічний фільм в епоху цинізма
Читайте NV у Google
Кадр з фільму Сузір'я Великого Пса (Фото: Кіноманія)
В український прокат вийшов фільм Сузір'я Великого Пса — нова ювілейна 30-та повнометражна стрічка в режисерській карʼєрі Рідлі Скотта та перша зроблена в жанрі постапокаліптичного трилеру. Що трохи дивує, адже 89-річний майстер зняв, здається, все, що міг — від екранізації занепаду Дому Гуччі до кіберпанківської медитації на тему ШІ.
Але не все. Й треба сказати, що перший вихід режисера на землю спустошену пандемією, вийшов не прямо таким поганим, як його малюють англомовні критики, втім, і далеко не таким захопливим, як того можна було очікувати від цього автора. Втім, є тут ще один момент, який також було важко очікувати від пізнього Рідлі Скотта. Крім того, що перед нами елегічне розслаблене кіно із сюжетом, окремі шматки якого ми сто разів бачили, воно ще й сповнене надії та людей, на яких можна покластися.
Сюжет
2035 рік. Мальовниче Колорадо. Молодий чоловік з сумними очима (Джейкоб Елорді) регулярно літає на Сесні над місцевістю задля розвідки та в найближче місто, щоб поповнити запаси ліків та Кока-Коли й навідати спогади про померлу дружину в їхньому будинку. Його звати Хіґ. Літає він зі своїм песиком Джаспером, живе — з колишнім морським піхотинцем Бенглі (Джош Бролін).