«Гра стала життям». Письменник Андрій Кокотюха розповів в інтерв'ю про свою участь у новому сезоні Зрадників
Читайте NV у Google
Андрій Кокотюха став учасником другого сезону шоу Зрадники (Фото: пресслужба SWEET.TV)
Вже 17 вересня на екрани вийде другий сезон популярного реаліті-шоу Зрадники. Одним із учасників проєкту став український письменник Андрій Кокотюха. Він розповів про власний досвід участі у шоу.
Андрій Кокотюха — автор десятків детективних творів — цього разу опинився не за письмовим столом, а всередині детективної гри. У другому сезоні реаліті Зрадники на SWEET.TV він став одним із учасників, спостерігав за поведінкою інших гравців та намагався вибудовувати власну стратегію, не піддаючись емоціям і думці більшості. Водночас, за словами письменника, гра швидко вийшла за межі звичайного змагання: для багатьох учасників вона стала «життям».
В інтерв'ю NV.ua Андрій Кокотюха розповів, чому вирішив перевірити себе у форматі реаліті, як професія автора детективів допомогла йому в грі, чому він не побачив у Зрадниках гри на логіку та що найбільше здивувало його у поведінці учасників.
— Ви погодилися взяти участь у Зрадниках. Що саме зачепило вас у форматі, що ви вирішили спробувати себе в реаліті?
— Можливість побути персонажем. Для мене нічого нового в форматі реаліті не було, як і загалом знімальний майданчик — теж не нова історія. Я 28 років працюю сценаристом. Був задіяний у сценарній групі шоу Голос країни 2. Також дивився реаліті як глядач та оглядач, тож знаю, як це працює. Читав романи Бена Елтона Смерть за склом та Номер один: сатиру на реаліті, витриману в координатах детективного жанру. Лишилося тільки самому потрапити всередину як учасник. Досвід цікавий та потрібний будь-якому автору.
— Ви багато років працюєте з детективним жанром. Чи цікаво було опинитися вже не за сторінками книги, а всередині реального детективу, де ви сам — один із героїв?
— Від самого початку я декларував: моя мета — шукати нові типажі, нових персонажів для себе. Тож мене цікавив не я як один із героїв, а приваблювала можливість вийти за межі звичних кіл спілкування. Кожного гравця я назвав для себе, як захотів. Скажімо, Ксенія Ворожбит у мене була Ельф, Дмитро Варварук — Варвар і так далі.
— Зрадники — це гра не лише на логіку, а й на соціальні зв’язки, довіру та вміння переконувати. Яка частина гри для вас виявилася найцікавішою?
— Я не побачив там гри на логіку. Можливо, так вона задумувалася. Але кожен день домінували емоції. Щовечора зрадником призначали не того, хто поводить себе підозріло, а того, хто не подобається певній групі гравців. Тому для мене найцікавіше було спостерігати за процесом та вести власну, незалежну гру саме на логіку. Моя фраза: «Не думаю серцем, думаю головою».
— Наскільки сильно змінюється поведінка людини, коли вона розуміє, що за нею постійно спостерігають, а будь-яке рішення може вплинути на її подальшу участь у грі?
— Бути під постійним спостереженням — правила гри. Той, кого це дратує чи створює дискомфорт, хай краще не рветься в гру. На подальшу участь у грі впливає насамперед лише надмірна активність гравця. А також, як не дивно, вік.
— У реаліті неможливо переписати сцену чи повернутися назад і змінити рішення. Чи було складно прийняти цей принцип гри — жити з наслідками кожного свого кроку?
— Не складно. Адже наслідки не призводять до реальних трагедій. Всі, хто залишає гру, лишаються живими й здоровими. Якщо в когось істерика — це про амбіції, а не про трагедію.
— Що вас найбільше здивувало саме в учасниках Зрадників і в тому, як люди поводяться в умовах постійної недовіри?
— Більшість гравців у певний момент перестала сприймати гру як власне гру. Навіть боротьба за мільйон гривень відійшла на другий план. На першому плані опинилося бажання протриматися довше й абсолютно серйозні математичні комбінації. Гра стала життям, і це дивувало.
— Без спойлерів: яким ви побачили себе в цьому форматі — таким, яким очікували, чи Зрадники показали вам якусь несподівану сторону власного характеру?
— Я не збирався входити в коаліції, мене так і назвали — незалежний гравець. Так і було до того моменту, поки частина гравців не почала прислухатися до мене. Це стало причиною певної втрати самоконтролю — це і є несподівана сторона мого характеру.
— Що для вас є найскладнішим у грі?
— Тривалі процеси обговорення. Я більше людина дії. Тому денні завдання дуже подобалися як процес.
Наскільки складно виявилось провести багато часу в закритому соціумі і в закритих приміщеннях?
— Мені — абсолютно нескладно. Я взагалі працюю в закритому приміщенні, своєму кабінеті. Складно було б без книжок. А я чи не єдиний гравець, котрий ними запасся. Поки в мене є книжки і поки мене годують, я готовий бути в закритому просторі довго без жодних проблем.
— Чи справді у вас відбирають телефони?
— І це найкраще, що є в правилах гри! Аби не війна і потреба знати, що робиться вдома, як там мої рідні, я б узагалі не парився без телефону. Дуже хочу повторити цей досвід, в реаліях війни та щохвилинних потреб дивитися, що куди летить поза межами гри його повторити неможливо. Тому команда інформувала мене про важливі новини з життя родини та ситуацію в країні.
— Чи підказав ваш досвід участі в грі якісь сюжети?
— Швидше — персонажів та характери.
— Ваша професія письменника, особливо робота з детективними сюжетами, допомагала вам у грі чи, навпаки, змушувала все надмірно аналізувати й заважала довіряти власним відчуттям?
— Складно аналізувати чужу гру — а попри те, що ми всі учасники, гра не наша, не ми її придумали й складали її правила. Натомість автор детективів, як ось я, звик сам вигадувати сюжети й задавати порядок денний. Тому надмірного аналізу не було, все одно всі грають, всі на емоціях, аналізувати емоції складно. Простіше було довірятися власним відчуттям. Це відповідало моєму вибору: не йти за натовпом, діяти незалежно.
Нагадаємо, що другий сезон Зрадників з 17 вересня можна буде переглянути на SWEET.TV. Нові випуски виходять щотижня, а разом із ними гравцям доводиться щоразу робити складніший вибір між довірою, інтуїцією та власною стратегією.