Читайте NV у Google
Ця теорема проста, як вимикач: опції лише дві — ввімкнути-вимкнути.
Проста, тільки нерозв’язувана. Давайте на пальцях.
Якщо Україна підписує мир, який їй намагаються втюхати Путін із Трампом — вона втрачає території. Це найголовніше питання. Усе інше — невступ до НАТО, обмеження армії — це все фільчині грамоти, як у віслюка з падишахом — або той здохне, або цей. Усе це прекрасно порушуване у відповідний момент, як, скажімо, це зробила зараз Японія, у якої у Конституції взагалі прямо записано відмову від війни і заборону на право ведення бойових дій. У неї, утім, і армія також де-юре заборонена, але дозволені сили самооборони, які по суті і є армією.
Тож це все другорядне. Див. Мінські домовленості. Про які сам Путін плакався — ах, вредний Порошенко, обдурив нас.
А ось виведення армії з територій — це так. Це вже реальність. І це не змінити нічим іншим, окрім як відвойовувати заново. За фактом, так, це можна назвати обмеженою капітуляцією. Та ще й перед агресором, який, своєю чергою, отримує взагалі всі плюшки — повернення на міжнародну арену, зняття санкцій, G8, торгівля зі США — і взагалі червона доріжка на трон тріумфу.
Агресор отримує взагалі всі плюшки
Але водночас і Україна отримує кінець ракетного терору, украй необхідний їй перепочинок у всьому — у відновленні енергетики, у відновленні ВПК, у відновленні взагалі життя, відновленні армії, налагодженні мобілізації, налагодженні управління країною взагалі, відновленні інфраструктури, проростанні до Євросоюзу, налагодженні військових зв’язків — та інше, інше, інше.
А, головне, повернення виборів і можливість, нарешті, отримати шанс цього разу зробити все нормально, дідько забирай. Проголосувати мізками і вибрати професійну команду з управління державою.
Варіант цей, безумовно, поганий. Що там говорити. Росія отримує вже реальні, уречевлені плюшки — а Україна тільки можливості. І кінець смертей, безумовно.
Опція друга. Не підписувати. Тоді виводити армію не доведеться. І все інше. Але.
При цьому Росія продовжує терор і вбивства дітей. Повзе далі Україною. І через років п’ять підповзає-таки до Слов’янська і Краматорська. Які до того моменту вже будуть стерті з лиця землі, як Покровськ, Куп’янськ, Бахмут, Вугледар тощо.
Ремарка 1 — Росія втрачає по п’ятсот тисяч солдатів за один квадратний метр!
Та яка мені взагалі різниця, скільки свого біосміття вони переробляють на гумус — якщо вони рухаються вперед??? Один у них там здохне. Сотня. П’ятсот. Яка мені різниця?
Ремарка 2 — а що робити жителям Слов’янська і Краматорська?
А жителям Слов’янська і Краматорська збирати речі і виїжджати в західні райони. Або залишатися і потім тікати без речей, без нічого, під обстрілами, гинучи на дорогах і підставляючи життя волонтерів.
Соррі, але реальність така.
Тому що я не бачу взагалі жодної передумови, чому б ситуація мала змінитися. Із Трампом, по-моєму, уже все зрозуміло навіть найостаннішому фанату MAGA. Європа дедалі більше і більше зациклюється на своїх справах, і Україна посідає в її житті дедалі менше і менше місця. А ППО України в умовах браку допомоги пропускає все більше і більше. Я не бачу сили, яка найближчим часом могла б зупинити повзучий наступ орків.
Можливо, після Трампа, через три роки… Але до того моменту Слов’янська вже не буде.
Плюс до вищесказаного — відсутність виборів. Це, своєю чергою, веде ще до двох підпунктів.
Підпункт перший — Алі-Баби, Карлсони, ЧеГевари й інші Рьошики продовжують узурпацію влади, зжирають НАБУ, цілковито підкоряють Парламент із весільних фотографів, який намагався ворухнутися, остаточно втрачають береги — і в народу нарешті не витримують гальма, і відбувається вибух.
Тут варіант «обвалення державності» з розряду гіпотетичних переходить уже в розряд імовірнісних. Як ви розумієте.
Ви ж розумієте?
Підпункт другий — Алі-Баби, Карлсони, ЧеГевари й інші Рьошики продовжують узурпацію влади, зжирають НАБУ, цілковито підпорядковують Парламент із весільних фотографів, який спробував ворухнутися, остаточно втрачають береги — і у народу у відповідь на це вмикається режим повної апатії, жодного опору не відбувається, дезертирство набуває просто епідемічних масштабів, із країни знову починається цунамі відтоку людей — і тут варіант «обвалення державності» переходить уже в розряд украй імовірних.
На мій погляд — практично неминучих. Причому відразу, всього і скрізь — і фронту, і суспільства, і управління, і тилу.
Ось, власне, і вся вилка. Вибирайте. Ми всі ж таки тепер Президенти © правда?
Я ось узагалі не розумію, що робити в цій ситуації. Я знав, що робити до 2019-го. А тепер — ні. Але три чверті виборців, які проголосували за ту команду, яка і привела країну в цю вилку — ваш вихід, хлопці. У вас же є якийсь план, що тепер робити, правда? Адже є ж? Адже так?
На мій особистий погляд, для України вигідніший варіант перший.
Для Росії вигідніший варіант перший. Хоча що там у Путіна в макітрі — біс його знає.
Для Трампа, зрозуміло, тільки перший варіант.
Для Європи, ну, це очевидно, вигідніший перший варіант.
При цьому треба розуміти найголовніше. Це — ніякий не мир. Це — перемир’я. Пауза. І найголовніше, як цією паузою розпорядиться Україна. Як нею розпорядиться Росія — ні в кого жодних сумнівів. А от Україні треба вмикати турборежим. Проводити вибори, обирати адекватну команду, здатну відповідати на виклики, що стоять перед країною, і працювати, працювати, працювати 24/7 — готуючись до наступної серії.
Тому що вона неминуче буде.
Усіма гарантіями безпеки Росія з легкістю підітреться, коли відчує, що час настав і тепер вона може Київ за три дні. Як вона підтиралася завжди, скрізь, з усіма.
І найголовніше завдання України — зробити так, щоб цього не сталося. Тому що все будемо вирішувати в наступній серії. Чи буде існувати Україна взагалі. Чи знову стане частиною оркостану ще на сто років. Саме наступна війна буде ключовою.
У рамах проєкту Журналістика без посередників
Текст опубліковано з дозволу автора