Найпідступніше. По кому пандемія вдарила найбільше
Пандемія Covid-19 оголила й підсилила широкий спектр різноманітної нерівності
Якщо наші лідери всерйоз мають намір «відновитися в кращій формі», тоді в центрі їхнього порядку денного обов’язково повинні знаходитися заходи щодо подолання системних сил, що лежать в основі цієї нерівності.
Одна з таких нерівностей — це гендерний розрив. Після початку пандемії жінки втрачали роботу набагато більш високими темпами, ніж чоловіки. Почасти це пояснюється тим, що вони надмірно представлені в багатьох з тих галузей, по яких пандемія вдарила особливо сильно, наприклад, продовольчі послуги та роздрібна торгівля. Крім того, у жінок підвищився рівень соціальної нестабільності та дефіциту продовольства. Серед тих, хто знаходиться в крайній убогості, пандемія також призведе до збільшення гендерного розриву.
Як вказують мислителі фемінізму, наприклад, Сільвія Федерічі, тягар домашньої праці — вже в непропорційною мірою покладений на жінок — під час карантинів, викликаних пандемією, став набагато важче. Крім того, після початку пандемії частішим і жорстокішим стало домашнє насильство, жертвами якого зазвичай є жінки.
Не дивно, що за останній рік психічне здоров’я жінок постраждало в непропорційно великих масштабах. Особливо важким тягар пандемії став для жінок, які зазнають інших форм маргіналізації з причин їх расової приналежності, віку або імміграційного статусу.
У більш широкому сенсі пандемія збільшила розрив між багатими і бідними. За минулий рік розміри багатства у жменьки мільярдерів різко збільшилися, а тим часом низькокваліфіковані працівники зазнали набагато більше втрат з точки зору зайнятості і доходів, ніж працівники з більш високою кваліфікацією. Найбільш забезпечені верстви населення (верхній дециль), представлені в основному працівниками, у яких є можливість працювати віддалено під час пандемії, змогли збільшити свої заощадження. А тим часом багатьом звільненим працівникам доводиться позичати гроші, щоб залишатися на плаву. Це призводить до зростання числа людей, перевантажених боргами або які мають мінімальні заощадження.
На глобальному рівні спостерігається гігантське відмінність у здатності розвинених країн і країн, що розвиваються, реагувати на кризу Covid-19. На боротьбу з ним розвинені країни мобілізували в середньому 25% свого ВВП, в той час як в країнах, що розвиваються, ця цифра становить 7%, а в найбідніших країнах — всього лише 1,5%. У багатьох країн є можливість повністю вакцинувати населення вже до середини 2022 року, а більше 85 бідних країн отримають широкий доступ до вакцин не раніше 2023 року.
У цих умовах ідея «відновитися в кращій формі» повинна означати створення такої економіки, яка буде працювати для кожного. У 2013 році саме це тодішній президент США Барак Обама називав «визначальним завданням нашого часу». Але справа не просто в тому, щоб допомогти тим, що «залишилися позаду» через глобалізацію, виділяючи більше ресурсів на освіту, професійну підготовку і підвищення загального потенціалу. Це широко підтримуване «рішення» спирається на оптимістичні, але глибоко помилкові уявлення про сучасний світопорядок.
У реальності для усунення нинішньої нерівності потрібно набагато більше всеосяжна — і критична — оцінка базових системних сил. Наприклад, непропорційно сильний удар пандемії по жінках став прямим результатом патріархальних правил і норм, що глибоко в'їлися, які закріплюють сегментацію вдома, на ринку праці і на робочих місцях.
Саме через ці правила і норми жінкам доводиться звалювати на себе додатковий тягар, коли погіршується інфраструктура догляду за дітьми та людьми похилого віку; саме через них вони втрачають найбільше, коли робочих місць стає дуже мало. В результаті багато жінок змушені погоджуватися на нестабільну зайнятість, що робить їх уразливими перед фізичним і сексуальним насильством. Деяким жінкам вдається пробити скляну стелю, однак більшість не може піднятися з підлоги, де вони підмітають осколки.
Ініціативи, покликані підвищити роль жінок в межах нинішньої системи (наприклад, заохочення жіночого підприємництва або гарантія рівних юридичних прав), звичайно, вкрай необхідні. Однак, щоб хоч скільки-небудь наблизитися до справжньої рівності, ми повинні будемо усунути підступні наслідки патріархальної динаміки сил. Це означає, що треба ставити під сумнів і реформувати систему, в якій ці сили закріпилися.
Те ж саме відноситься й до ліквідації розриву між заможними і незаможними, причому як всередині країн, так і між ними. Як доводить нобелівський лауреат, економіст Джозеф Стігліц, чинні правила гри покликані посилювати позиції тих, хто вже досяг вершин сходів розвитку, і стримувати тих, хто знаходиться в менш вигідному становищі.
Ці правила вигідні кредиторам, а не боржникам; вони заохочують спекуляції, а не продуктивні інвестиції. Права інтелектуальної власності та інші заборонні бізнес-методи підвищують ринкову силу великих міжнародних фірм, зокрема технологічних гігантів, щодо невеликих постачальників і споживачів, що послаблює інноваційну діяльність.
Ці правила гри дозволяють великим фірмам ховати прибуток в податкових офшорах, замість того щоб виплачувати те, що з них справедливо належить, або здійснювати інвестиції, які генерують робочі місця. Негативні наслідки такої поведінки для бюджетних доходів знижують можливості держави забезпечувати суспільні блага, коригувати помилки ринку і навіть задовольняти надзвичайні потреби громадян у період кризи.
Напевно, найбільш підступним наслідком всього цього стало зростання розуміння, що гра підлаштована. Це підриває довіру суспільства до інститутів, підсилює політичну фрагментацію і соціальне невдоволення, провокує поглиблення недовіри між країнами. Криза Covid-19 відображає наслідки всіх цих тенденцій — від скептичного ставлення до щеплень до відсутності міжнародної координації.
75 років тому в Статуті ООН пролунав чіткий заклик до колективних дій у відповідь на нові виклики взаємозалежного світу. Сьогодні наш світ став ще більш взаємопов'язаним, але нестримне зростання нерівності знижує нашу готовність до настільки необхідних колективних дій. Щоб розвернути назад цю тенденцію, потрібно зайнятися проблемою несправедливого співвідношення сил, вбудованого в глобальну економічну систему.
«Не робіть ставку на майбутнє, — попереджала Симона де Бовуар. — Дійте зараз, без зволікання».
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2021
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ