Брудна робота Росії. Як отруїли Скрипаля

Про розслідування

Здається все більш ймовірним, що нервово-паралітична речовина «Новачок», яку використали як знаряддя вбивства подвійного агента Скрипаля, випадково принесла його донька Юлія.

За день до інциденту друг батька підвіз жінку з аеропорту Гітроу. Шукаючи слід отрути, британські спецслужби на деякий час конфіскували машину. Ось уже два тижні як вони намагаються знайти підозрюваних, або ж, базуючись на їхній характеристиці, бодай якусь інформацію про них. Виходить, що нікого схожого на відео з камер спостережень не помітили.

Схоже на те, що слідчі від самого початку розуміли, що газ знаходився у будинку Скрипаля, звідки і госпіталізували британського поліцейського Ніка Бейлі. Тоді ж вони зрозуміли і те, яким чином Юлія змогла пронести додому газ, нікого не отруївши.

Багато речей стали зрозумілими після того, як минулого тижня The Bell опублікували винятково інформативне інтерв’ю з науковцем Володимиром Углєвим, який свого часу доклався до розробки «Новачка» в СРСР. Між іншим, я сумніваюсь, що хоч щось зможе спростувати той факт, що отруєння – справа рук російських службовців.

Винні знали, що Росію запідозрять в організації злочину

Те, що найбільш непокоїть, полягає в іншому: чи справді в Росії досі існує чинна програма з розробки хімічної зброї? І якщо вона таки є, то Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) має проінспектувати цю програму, а затим відкликати. Годі сподіватись, що Росія дасть дозвіл ОЗХЗ на інспекцію, яка могла б виявити не тільки докази того, що подібні отрути зберігались, а й те, що програма з їх розробки досі працює. Проте переговори щодо інспекції перетворились би на новий раунд політичного футболу між Росією та Заходом, що ще більш унеможливило спроби примирення між США та Росією.

Між іншим, колишній радянський вчений Углєв підтвердив, що шляхи безпечного транспортування «Новачка» існують.

«Газ слід транспортувати у контейнері, призначеному для військових цілей. Цілком ймовірно, що газ нанесли на якийсь носій (бавовняні кульки, порошок, готові отруйні елементи). Всі зовнішні поверхні контейнера повинні бути покриті дегазаційним розчином та опрацьовані спеціальним розчинником. Відтак людина, що транспортує газ, не потребує захисту».

Це пояснює, чому результати роботи слідчих у машині фактично рівні нулю. Юлія прилетіла у Великобританію 3 березня, а машину конфіскували лише через два тижні після цього. Можливо, слідчі були переконані, що не знайдуть слід «Новачка» в машині, а тому і не зайнялись її негайною конфіскацією. Ще одне спостереження: Юлія прилетіла з Москви на літаку Аерофлот, який з цілком зрозумілих причин британським слідчим не дадуть оглянути.

Найбільш ймовірною здається версія про те, що «Новачок» таки прибув у маленькому контейнері, який розкрили в момент, коли Скрипаль чи його донька займались, приміром, відкриванням подарунка з Батьківщини. Якщо так, то це мав би бути подарунок від Юлії, а це означає, що організатори отруєння мали доступ до жінки, речі якої у той момент якраз забрали чи підмінили. Та здається більш імовірним, що подарунок таки був від друга чи знайомого. Адже механізм розпилення речовини вимагає певних дій і мав спрацювати в присутності самого Скрипаля і ніяк інакше.

У будь-якому разі, ключовий свідок цього розслідування – Юлія, яка залишається у комі в критичному стані. […] Навіть якщо вона прийде до тями, то навряд чи розповість щось нове. Приміром, якщо донька скаже, що контейнер їй «подарував» друг, то дуже малоймовірно, що слідчі отримають доступ до цієї людини. Так само як і до будь-кого зі змовників.

Для мене є очевидним той факт, що газ привезла таки Юлія, а не російські агенти у Великобританії. І це значно зменшує шанси британців арештувати чи бодай ідентифікувати винних. У випадку з Литвиненком все було інакше.

Якщо моє припущення правильне, то попри ресурси, кинуті на розслідування цієї справи, ми навряд чи дізнаємось щось нове і через рік. […]

Та моє «навряд» ще не означає «неможливо». Є ймовірність, що у Росії трапиться щось незвичайне чи (що ще менш ймовірно), британці знайдуть щось на кшталт неспростовних доказів проти Кремля. […]

Про мотиви

Моя думка щодо мотивів з часом змінилась. Спочатку я думав, що використання «Новачка» – це своєрідний сигнал. Під час розслідування справи Литвиненко я припускав, що організатори використали полоній-210 аби приховати факт вбивства, не кажучи вже про ідентифікацію отрути. Навряд чи ця версія працює у випадку зі Скрипалем.

Як писала Марія Снєговая у колонці для The Washington Post, якби Скрипаль (і лише він) помер одразу ж, то британські слідчі не прийнялись шукати сліди рідкісних нервово-паралітичних речовин.

Беручи до уваги деталі цієї брудної справи, в Росії навряд чи розглядали подібний сценарій. Там точно усвідомлювали ризик того, що Юлія та інші люди можуть отруїтись. Тож винні знали, що британські слідчі дійдуть двисновку про те, що Скрипаля отруїли нервово-паралітичним газом російського походження, а саму Росію запідозрять в організації злочину.

Питання в наступному: для кого був цей сигнал? Раніше я писав, що це могло бути послання нинішнім та потенційним російським агентам, фахівцям з оборони, які співпрацюють з іноземною розвідкою. Та разом з тим Кремль хотів продемонструвати західним урядам, що може ще більш ускладнити їх політичне життя. Або ж метою було ще раз показати слабкість Заходу та посилити його внутрішній розбрат.

Є причини і для нових версій.

По-перше, попереджувальний сигнал міг стосуватись не лише колишніх чи потенційних «зрадників», а і загалом антипутінської російської спільноти емігрантів, яка може співпрацювати з іноземцями в пошуках «компромату» на російське суспільство. До цільової аудиторії також можуть входити ті, хто роздумує над внеском у розслідування Мюллера.

По-друге, адресатами могли бути і всі росіяни.

На мою думку, нинішній політичний режим Росії є глибоко антиліберальним. Як відмічають деякі спостерігачі – навіть авторитарним, хоч і з деякими демократичними вкрапленнями. (Через що деякі професори вважають режим «гібридним».) Як продемонстрували останні російські вибори, населення і досі дуже підтримує як Путіна, так і ту політичну більшість, завдяки якій він вибудував свій режим. […]

Якби цей режим був просто антиліберальним, авторитарним та з демократичними вкрапленнями, все було б не так погано. Принаймні, для зовнішніх спостерігачів. Небезпека в тому, що цей режим стає все більш «мобілізаційним». (Що характерно для всіх сучасних антиліберальних режимів – авторитарних чи демократичних.)

У 60-х американський політолог Девід Аптер у своїй впливовій книзі «Політика модернізації» описав механізм «мобілізаційних режимів». На його думку, ці режими оновлюються за рахунок створення інтенсивної та безперервної «атмосфери кризи та нападу». Ідея в тому, щоб привести країну в повну бойову готовність, мобілізуючи усі можливі ресурси на одержання перемоги над заклятим ворогом – будь це відставання від когось, прояви капіталізму, вороги за кордоном, тощо. […]

Я думаю, що нинішній режим цілком можна назвати «мобілізаційним» – хоч і не таким, як це було в часи Сталіна. Щоб легітимізувати своє правління, режим прибігає до формування «атмосфери кризи та нападу», переконуючи аудиторію, що Росія перебуває під політичним тиском Заходу. В якійсь мірі це пророцтво справді здійснилось. Є підстави стверджувати, що починаючи з 2014 року Захід намагається послабити Росію. Та це відповідна реакція на російську поведінку. […] Більшість росіян переконані, що будь-яка альтернатива Путіну чи його режиму призведе до послаблення Росії – аж до повного її знищення русофобським Заходом.

Тож дуже ймовірно, що мотивом для отруєння Скрипаля було підсилити всередині Росії «атмосферу кризи та нападу» напередодні президентських виборів. Ще одну «брудну роботу» за Росію мали зробити британські медіа – спровокувати Лондон та його західних партнерів дати відповідну відсіч. Адже така реакція тільки пішла на руку вірі російського населення у «русофобію». Це могло бути частиною президентської кампанії Путіна, який тепер може подякувати Великобританії за внесок у його перемогу, додавши: «…Щоразу, коли Росію безпідставно у чомусь звинувачують, російський народ об'єднується проти центру сили». […]

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Едварда Вокера. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени