Читайте NV у Google
Смерть власника ПВК «Вагнер» вносить свої корективи в розклад сил в оточенні Путіна
Активність Євгена Пригожина була спробою стати частиною так званих «Веж Кремля» або, навіть (у перспективі) створити свою. Саме тому він атакував керівництво МО РФ, демонструючи нездатність розв’язання завдань силами «армії» і послідовно називав «армією» свою структуру.
Базовий варіант — стати куратором розвитку сектора приватних військових компаній. Адже, якби було створено інститут такого «куратора» (в ідеалі із законодавчою базою), персона ставала б за впливом на рівень приблизно керівника ФСБ. Альтернативний варіант — радикальний імперський політичний проєкт, який все одно потрібен Кремлю в перспективі найближчих 4−5 років. Для розуміння потреби пропоную згадати ситуацію з партією «Родіна», яка успішно каналізувала настрої радикальної публіки після другої чеченської війни та дала змогу безболісно реалізувати договорняк Кремля з кланом Кадирових.
Після невдалого походу на Москву (вважай, походу на Шойгу, але ніяк не на Путіна) Пригожин залишав собі Африку, свої структури, але йшов з теми війни в Україні. При цьому зменшував медіа-присутність. Домовленості реалізовувалися, м’яко кажучи, зі скрипом:
— З одного боку, Путін дав відмашку за зачистку силових структур від партнерів Пригожина. І тут справа не тільки в генералі Суровікіні.
— З іншого боку, Пригожин, нехай і формально розпустивши медіа-групу «Патріот», повернувся в медійне поле і ТГ-канали його групи знову активно висвітлювали тему війни. Що, на тлі чергової «битви за російський телеграм» було вкрай неприємно для Кремля.
Важливим було питання підконтрольності та монополії на зовнішню політику. Типовий приклад — Нігер. Де партнери Газпрому і Роснєфті (та ж Нігерія), африканські країни БРІКС (де був політичний інтерес Кремля) досить активно сигналізували Москві, що втручатися не варто. Але «Вагнерівці» швидко опинилися там і почали підготовку до розгортання своєї інфраструктури.
«Тиха смерть» або героїчна загибель десь в Африці
І, нарешті, фронт. Відсутність успіхів у ЗС РФ рано чи пізно, але повернула б фокус уваги до найяскравіших моментів того, що в цій країні називають «СВО». І такими були аж ніяк не захоплення значної частини України, оскільки за російськими успіхами початку 2022 року послідували поразки кінця року. Найяскравішою для росіян подією стала битва за Бахмут — процес, у розкрутку якого багато вклав Пригожин. І він вийшов з епопеї як «переможець». Тож на тлі відсутності успіхів (а можливо появи нових провалів) той самий «переможець» знову ставав об'єктом підвищеного інтересу публіки. Тобто міг повернути собі шанси боротьби за статус умовного «боярина» — повноправного члена однієї з «веж Кремля».
Але ключові групи в оточенні Путіна не були зацікавлені (здебільшого) в появі нового гравця. Після ліквідації залишків «сім'ї Єльцина» тривала перманентна боротьба за посилення свого впливу:
— Групу «силовиків» розривали внутрішні суперечки і протиріччя — криза оточення Шойгу, своя гра Золотова, бажання повернути втрачені позиції з боку Наришкіна і Болотова. На тлі цього могла ослабнути позиція Патрушева як загального «куратора» силового напряму.
— Група «технократів» (Грефа-Кирієнка) остаточно монополізувала питання кадрового резерву і, прибравши до рук регіони, поступово позначала свої інтереси в інших сферах. Зокрема традиційних «сферах впливу» інших «веж». Водночас старий зв’язок із групою Ковальчуків (а «технократи» виникли з подачі та за підтримки якраз цієї «вежі») слабшав і до літа 2023 року його вже не можна було назвати навіть зв’язком рівних партнерів.
— Група Чемезова (ВПК) опинилася під ударом. Ця «Вежа Кремля» була найбільш закритою і монолітною. При цьому користувалася тим, що «воєнпром потрібен усім». Але сучасна війна продемонструвала затребуваність нових технологій і нових зразків озброєнь. Ті ж дрони. І, як наслідок, монополія Чемезова на «озброєння Росії» почала слабшати. У цю сферу пішли бізнеси, пов’язані з технократами, сюди ж активно почав заходити «Роскосмос».
— Ослаблення групи «Роснефть-Лукойл» посилило співпрацю Сєчіна з Ковальчуками. Які, до речі, підтримували і Пригожина.
— Поза цією боротьбою намагалася триматися група «Газпром-Новатек», що переживає не найкращі свої часи.
— І, нарешті, низка «важковаговиків», що стоять поза групами, втрачали зони своєї відповідальності. Типовий приклад — Собянін і функціонал «смотрящего» за російськими регіонами.
Таким чином, претензії Пригожина на посилення створювали нові лінії протистояння і, одночасно, зачіпали інтереси більшої частини «веж Кремля».
Смерть власника ПВК «Вагнер» вносить свої корективи в розклад сил в оточенні Путіна. У Патрушева з’явився шанс посилитися. Сильно втратили (поки що тактично) Ковальчуки і Сєчин.
Можливо, ключовою фігурою в розкладі буде Чемезов, який, на перший погляд, поза сутичкою навколо Пригожина. Проте він зменшить небезпеку від претензій на посилення з боку Рогозіна на тлі публічного приниження з провалом місячної програми та успіхом індійської двома днями пізніше. Це, можна сказати, публічне приниження «Роскосмосу», який раніше програв конкурентну боротьбу США і КНР, а тепер і індійцям. Для групи ВПК залишається ще одна небезпека — «технократи». І тут Чемезов може почати наступ на захист своїх інтересів, використавши посилення Патрушева, позицію Собяніна (питання щодо регіонів). ВПК боротиметься за «своє», а також сировинну базу (рідкоземельні метали, уран тощо). Решта за перерозподіл політичного впливу і регіони. Сумарно отримуємо кілька коаліцій і ліній атак. Де в ролі захисників будуть Ковальчуки, Сєчін (цьому не звикати) і технократи.
Є ще одне поле для боротьби — «спадщина Пригожина». У Росії і далі створюватимуться ПВК, але вже без шансів на побудову великої імперії. Так би мовити, демонополізація у всій своїй красі. І той, хто швидше створить силовий блок для свого бізнесу (зокрема за кордоном), запропонувавши частину ресурсу «на війну», буде в фаворі у Путіна.
Розтяжка вбити не можна використовувати
При цьому є ще одна, вкрай важлива деталь, яка поки що не помітна. Для Росії не ново вбивати своїх. Досить згадати «авіакатастрофи» політиків, воєначальників, раптові хвороби і нещасні випадки. І кейс із Пригожиним можна сприймати як «один із». Ба більше, подальше існування й активність власника ПВК «Вагнер» могли виконувати роль подразника і «поганого прикладу» для представників оточення Путіна. Мовляв, є можливість спробувати отримати своє шантажем і відкритим виступом, причому в разі поразки катастрофи не відбувається.
Але в путінській Росії була одна особливість, яка стосувалася «веж Кремля» і близького кола — Путін тримав слово «для своїх» (ще раз — для досить близького оточення). І тому ні в кого не виникало сумнівів у тому, що він здатний бути «арбітром» для воєн між «боярами» — членами «веж Кремля». Пригожин був не «боярином», а умовним «воєводою». Але він входив до «близького кола».
Таким чином Путін опинився перед класичним вибором «вбити не можна помилувати». Де:
— живий Пригожин — загроза дестабілізації системи
— убитий (страчений) Пригожин — теж загроза дестабілізації системи
Ідеальною була б «тиха смерть» або героїчна загибель десь в Африці. Але Пригожина можна називати ким завгодно, проте не дурним. І він дуже трепетно ставився до питань власної безпеки. Аж до моментального видалення з «близького кола» людей, помічених у самостійних контактах із зовнішніми гравцями. Та й СБ ПВК «Вагнер» у 2023 році істотно посилилася, набуваючи рис повноцінної спецслужби.
Але події на фронті, зокрема нове зростання критики (незважаючи на зачистку телеграма) військового керівництва, не залишало часу для підготовки «мирної кончини» кремлівського кухаря. Путін вибрав формат швидкого усунення. І тим самим порушив правило «не вбивати людей із близького кола». А також порушив своє слово — адже він гарантував недоторканність Пригожина.
Новий контур існування веж Кремля
Після смерті Пригожина виникають питання про Путіна як ефективного арбітра. З одного боку, Пригожин не був «боярином», з іншого, «близьке коло» сприймалося дещо ширше, ніж керівництво «Веж Кремля». Наведу простий приклад — Кадиров. Він, як і Пригожин, має умовний статус «порученця». Але, при цьому статус чеченського шейха забезпечений старою угодою Кремля з кланом Кадирових. Простіше кажучи, «словом Путіна», яке вже може порушуватися і для «своїх».
Це не руйнує систему одномоментно. І не призводить до «боярського бунту». Але, в короткостроковій перспективі дає свої результати. Зокрема
— Кожна з «веж Кремля» буде активно створювати свій власний силовий блок. Тобто процес створення (а так боротьби за «спадщину Пригожина») своїх ПВК продовжиться з новою силою;
— Ключові угруповання, які раніше не могли претендувати на перехоплення влади через відсутність повного набору необхідних для того ресурсів, почнуть «заповнювати прогалини». Йдеться про гроші, кадри (систему підготовки), згадану силову компоненту, підготовку до боротьби за ЗМІ тощо.
— «Порученці» намагатимуться посилити свої позиції за рахунок входження або в політичні проєкти, або (як повноправний учасник першого порядку) в одну з «веж Кремля».
— Силовий блок, на тлі усунення Пригожина, прагнутиме показати свою ефективність. Тобто можна очікувати інтенсифікації процесу підготовки зимової кампанії в Україні, де РФ спробує домогтися помітних результатів.
Усе це створює чинники дестабілізації системи влади РФ зсередини. Важливо зауважити, що це не впливатиме в короткостроковій перспективі. Тобто тактично Путін посилив свої позиції. Але, в разі поразки в Україні ймовірність пошуку «нового Путіна» його оточенням зростає в рази. А взаємна недовіра і посилення ресурсної бази «веж Кремля» (йдеться про набір ресурсів для самостійного перехоплення влади) створює передумови для дуже запеклої битви за престол.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV