Україна та війна. Старий і море
Сьогодні я ще раз зрозумів, за що дають Нобелівські премії, чому письменники бувають великими та чому класика безсмертна
Ось думаю: чому Хемінгуею дали Нобелівську премію за невелике в принципі оповідання «Старий і море»? Хто читав, там дія розвивається дуже повільно, дуже-дуже повільно. Іноді здається, що письменник просто тягне час. А читачеві нетерпляче хочеться бачити розв’язку — чим все закінчиться? Скоріше б! Впіймає, зрештою, старий цю прокляту рибу чи ні? Найбільшу рибу, яку він тільки бачив у своєму житті.
Так, він схопив її на свою наживку та тримав, хоча сили були нерівні.
Так, його мало не змило з чахлого баркасу.
Так, він боровся не лише з рибою, він боровся ще і з морем. А як справді, побороти море?
І він зрештою виграв цю битву. Хоча витягнувши рибу на палубу, з гіркотою побачив, що від неї залишилися тільки кістки. Але тут головне — що риба здохла.
Так і в нас. Швидко не виходить. Снарядів не вистачає. Погода не допомагає. Люди втомлюються. Будинки палають. Захід зволікає. Час тягнеться.
Але сьогодні я ще раз зрозумів, за що дають Нобелівські премії, чому письменники бувають великими та чому класика безсмертна.
Тому що, попри все, дух людини і дух народу перемагає. І зараз переможе. Навіть у нерівній боротьбі, чи то зі стихією, чи з величезною і безмозкою рибою.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV