Неприємний осад і страх. Про почуте під час українського сніданку у Давосі
Слухаючи на українському сніданку у Давосі різних західних лідерів, залишився неприємний осад
Дуже відчувається страх перед адміністрацією США і те, що, фактично, ніхто не наважується прямо сказати, що Трамп тисне лише на Україну, але не на Росію. Були лише завуальовані зауваження з боку голови МЗС Польщі Радослава Сікорського — і практично більше ні від кого.
Більше того, доводиться слухати такі речі, як, наприклад, від прем'єр-міністра Бельгії: «Європа не є у війні з Росією, і тому ми не конфіскували активи». Або чути від того ж Сікорського, що «ми, Європа, не купуємо в Росії енергоносії», що є просто неправдою. Потім — самовихваляння за санкції, за санкціонування танкерного флоту, тоді як у реальності вони додають по кілька кораблів у кожен новий пакет замість того, щоб ухвалити давно відомі і значно радикальніші рішення.
Окрема сцена — виступ «спецпосланця», який сказав, що прийшов на сніданок лише тому, що його запросила знайома, якій він не міг відмовити. Що вони з Кушнером як два волонтери безкоштовно працюють, щоб закінчити війну в Україні, що все йде чудово, результат скоро буде, і Путін ось-ось на все погодиться.
Якщо підтримка така неймовірна, то чому Україна ще не перемогла?
Чи не єдиний голос реальності прозвучав від українських військових. Один із них сказав, що Європі не варто дивуватися, коли війна прийде на її територію, і що саме Україна стримує понад мільйон російських військових на кордонах Європи. Тобто, Україна вже де-факто є оборонною частиною Європейського Союзу, на відміну від того, як про неї говорили зі сцени європейські лідери: що терміни вступу невідомі, критерії незрозумілі, що швидке входження може «розбалансувати» ЄС тощо.
Складається враження, що люди, у чий будинок уже лізе маніяк, замкнулися всередині, а Україна зовні відбивається і обороняє їхній дім. Але для них Україна — це лише сакральна жертва: її можна хвалити за мужність, за те, що люди виживають без опалення в мороз, але пускати її до свого «теплого й комфортного дому» вони не готові.
У них усе надто добре, надто тепло й надто зручно. А десь там «два дикуни» — українці й росіяни — воюють між собою, і, можливо, якось воно пронесе і це їх не зачепить, може, маніяк узагалі до них і не планує.
У підсумку всі молодці, усі себе похвалили, усі розповіли, як сильно вони підтримують Україну, один конгресмен сказав навіть, що молиться щоночі. І залишилося лише одне запитання: якщо підтримка така неймовірна, то чому Україна досі не перемогла?
Була ще людина, яка критично підсумувала, Ніл Фергюсон: Путіну все одно на промови у Давосі, треба зброя.
Текст опубліковано з дозволу авторки