Читайте NV у Google
Гліб Загорій: Україна щодня втрачає людей двома способами: від війни і від звички терпіти до останнього (Фото: depositphotos)
Багато хто досі любить говорити про економіку так, ніби люди до неї додаються автоматично. Але є погана новина: людей більше майже не виробляють. Через п’ять років нас точно поменшає. І це головний виклик
Україна входить у найближчі роки не лише з війною, виснаженням та економічними проблемами. Вона входить у них із катастрофічним скороченням людей. Демографічна криза вже не прогноз, а реальність. І війна лише прибрала декорації, вимкнула режим самообману.
Тож концентрована правда така. У XXI столітті головний економічний актив — не ресурси, не територія і навіть не технології, а кількість років продуктивного життя.
Навіть якщо завтра замовкне зброя, українці продовжать втрачати сотні тисяч років життя через хвороби, які сучасний світ давно навчився контролювати. Україна щодня втрачає людей двома способами: від війни і від звички терпіти до останнього. Серцево-судинні захворювання, діабет, пізня діагностика — смертність від багатьох неінфекційних захворювань усе ще співставна або навіть вища за воєнні втрати.
Стійкість системи охорони здоров’я в державі — частина її амуніції, елемент загальної безпеки
Tим часом, людство вже зламало біологію. Світ старішає. Ще кілька віків тому 40 років були майже старістю. Тепер у 60 люди запускають нові бізнеси, змінюють професії і проживають друге чи навіть третє повноцінне життя. Тривалість життя зростає, країни перебудовують економіки під довшу активну діяльність людини.
Питання номер один XXI століття — не як прожити довше, а як довше залишатися продуктивним.
Але наша ситуація складніша. Україна входить у цю епоху одночасно старою і з недожитими життями. Українці старіють в умовах війни, втрат, еміграції та виснаження систем. Тому для нас питання здоров’я не лише гуманістичне. Воно стає, перш за все, економічним і безпековим.
Ми звикли думати: спочатку багата економіка — потім якісна медицина. Це примітивно. У XXI столітті причинно-наслідковий зв’язок дедалі більше виглядає навпаки.
Охорона здоров’я — це не «соціальна сфера». Це інфраструктура збереження людського капіталу.
Хороший командир на війні розуміє просту річ: поразки підрозділу починаються не тоді, коли закінчуються боєприпаси. А тоді, коли закінчуються люди, здатні воювати. Сьогодні, завтра і через рік. Тому він будує систему, що дозволяє бійцям довше залишатися живими, здоровими і боєздатними.
Розумна держава повинна мислити так само.
Інституціональна стійкість системи охорони здоров’я в державі критично важлива. Вона — частина амуніції, елемент загальної безпеки. У XXI столітті лікарня, виробництво ліків, система постачання, профілактика, швидкість реакції на загрози, спроможність захищати власну стійкість (іноді жорстко) — це цеглини в будівлі оборонної інфраструктури. Не менш важливі за енергетику, логістику, зв’язок і навіть військові технології.
Країна, яка не здатна забезпечувати себе критично важливими ліками, медичною інфраструктурою, технологіями лікування, ніколи не буде цілком незалежною. Звідси необхідність системи стандартів, контролю держави, швидких реакцій на ризики, підтримки власної змоги виробляти критичні для виживання речі.
Зараз світ повертається до базових, прагматичних понять. Велика турбулентність завжди перетворює суспільства на зграї. Питання лише в тому, чи вміє ця зграя захищати своїх. Ось чому нам потрібно дивитись у майбутні роки очима зграї — згуртованої спільноти, яка перебуває на межі виживання в надважких умовах. Здатність діяти разом — перше правило цього виживання.
Піклування про себе і близьких перестає бути лише приватною справою. Масово втрачати людей через байдужість до власного здоров’я — повна дурня.
Здоров’я, відповідальність за спосіб життя, рання діагностика у країні, яка стрімко втрачає людей, стають елементами спільної громадянської справи. Турбота про себе як дієву частину спільноти — це новий патріотизм.
Горизонт у п’ять років недостатній для дива. Але достатній для того, щоб закласти фундамент наступного рівня в розвитку країни. І питання тут не лише в зарплатах у 1.500 євро, а в тому, чи зможемо ми фізично зберегти людей, здатних будувати ефективну економіку.
Добробут починається не з грошей. Добробут, як і національна безпека, починається зі здатності нації не вмирати завчасно. Розмова про добробут — це про тривалість життя, якість систем, спільну стійкість і вміння захищати своє. Нації багатіють не тільки тоді, коли більше працюють. І тоді, коли довше залишаються здоровими.
Через п’ять років ми будемо або країною людей, які живуть довше, працюють продуктивніше і здатні дбати про своїх, — або просто територією хронічного виснаження.
Тепер слово за всіма нами.