18 днів у польському СІЗО. Мій досвід

Одразу зазначу, що ця ситуація могла статися в іншій країні та за інших умов. Цей пост про систему й особистий досвід, а не про країну чи національну приналежність.

Польський кордон за останні роки я проходив багато разів, тож не передбачав жодних проблем. На пів дорозі чомусь вирішив змінити пункт пропуску і поїхав на Грушів-Будомєж — це визначило, у який заклад карний мене потім розподілили.

В авто ми були вдвох із дружиною. Це також важливий момент, бо уже знаю, що у випадках, коли затримання відбувається без свідків, людину можуть шукати тижнями.

При перевірці документів страж гранична запитала місто народження і чи був я коли-небудь у Німеччині. Я сказав, що був, але давно — у двадцятому чи двадцять першому. Пані кудись довго дзвонила, покликала ще одного колегу, і мене попросили пройти в окреме приміщення.

Найгірший сценарій, який я на той момент бачив, — відмова у в'їзді

Мене ще раз рутинно запитують про місце народження, місце реєстрації тощо. Усе польською. Я відповідаю, мене залишають.

Через двадцять хвилин просять перепаркувати авто, щоб не заважало черзі. Але за кермо мене вже чомусь не пускають — просять іншого водія за моєї згоди відсунути автівку вперед.

Минає година. Я фоново починаю гуглити, які взагалі можуть бути причини.

Минає дві години від початку, я просто сиджу і чекаю. Про всяк випадок пишу юристам, із якими в мене вже був підписаний договір. Це виявиться найважливішим рішенням того дня.

Мені відповідають, що це поширена наразі практика: на кордоні можуть тримати довго, а потім або впустити, або не впустити. Тому є сенс дочекатися, узяти папір про відмову і далі розбиратися вже з ним.

Найгірший сценарій, який я на той момент бачив, — відмова у в'їзді. На третій годині я вже був готовий цей сценарій брати. Просто набридло, хотілося рухатися далі.

А через три години від початку до мене підійшли і сказали, що пан залишається тут, бо є проблема. І що я маю віддати телефон.

Я встиг зробити два дзвінки. Перший — адвокатам з Arzinger: у мене забирають телефон, я не розумію, що відбувається, я на такому-то пункті пропуску, прошу допомоги.

Другий — дружині: мене затримують, тобі треба якось повернутися в Україну і або викликати евакуацію машини, або просити когось із друзів приїхати. Прав у неї немає, водити не вміє.

Я кілька разів просив працівника допомогти дружині. Він сказав, що допоможуть, але, як виявилося, до неї навіть не підійшли і не пояснили, що відбулося.

Далі мені показують постанову про затримання, кажуть підписати. Усе спілкування і документи виключно польською. Я нічого не розумію і кажу, що не можу підписувати того, що не можу прочитати. Після цього пані через Google Translate показала мені ключовий абзац із суттю звинувачення.

Крадіжка якихось велосипедів. Нібито я 18 вересня 2024 приїхав на фурі на склад у Німеччині, відвантажив 171 електровелосипед за підробленими документами і не доставив їх за призначенням, завдавши компанії Х збитків на 127 тис євро.

Я усміхнувся, бо це очевидне непорозуміння і зараз воно розсіється!

Мені сказали, що змушені затримати мене до з’ясування. Варіантів особливо не було: підійшло ще кілька людей, і пересуватися по своїй волі я вже не міг.

У сусідньому приміщенні, схожому вже радше на ізолятор, у мене забрали все: телефон, паспорт, шнурівки, годинник. Інших речей з авто я навіть не взяв, бо не планував тут затримуватися.

Потім повний огляд. Примусили роздягнутися повністю. Провели в камеру.

У камері чотири ліжка і стіл. Постійний відеонагляд. Яскраве світло, яке не вимикають навіть на ніч. Принесли два бутерброди і чай.

У вікно я чув, як моя дружина намагається вияснити, що відбувається, звертається до людей по допомогу. Від безсилля було фізично погано.

Без годинника і з яскравим світлом я швидко втратив розуміння часу. Ніхто не орієнтує, що буде далі. Жодної комунікації. Намагався поспати, щоб час швидше йшов, але не дуже вдало.

(далі буде)

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора