Критична точка для Великої Британії. Що змінює повернення Трампа до влади

Обрання Дональда Трампа президентом США ставить Велику Британію в складне становище з багатьох глобальних питань. Але навіть крім побоювань із приводу стабільності НАТО або «особливих відносин», Великій Британії належить до того ж вирішити серйозні питання внутрішньої оборони.

Британська оборона перебуває в критичній точці, із серйозними прогалинами в боєготовності та відсутністю будь-якої чіткої стратегії. Десятиліття обмеженого фінансування, поганого управління та відсутності керівництва зробили переоцінку необхідною. Усе це походить від хронічної відсутності ясності в питанні про те, ким є Велика Британія в геополітичному плані і для чого, власне, потрібні її збройні сили.

З 2014 року, коли останні британські бойові війська залишили Афганістан, не було зроблено серйозних спроб зробити неможливе і розв’язати проблему постійного скорочення ресурсів і особового складу. Міністерство оборони дотримувалося підходу «робити все, скрізь і завжди», званого «постійною присутністю», і це було підкріплене припущенням, що якщо справа дійде до бійки з Росією, то США нам допоможуть.

Зараз, коли другий термін Трампа навис над Сполученими Штатами, немає часу для такого дилетантства. Україні загрожує поразка, і існує серйозний ризик того, що США перерозподілять сили для протистояння Китаю, залишивши Європу (і Велику Британію) в певному подиві щодо того, що робити далі.

Британські збройні сили стикаються із серйозними проблемами

Британські збройні сили стикаються із серйозними проблемами. Британська армія не може розгорнути повну дивізію — близько 10 000 військовослужбовців, готових до бою. Королівським ВПС складно захистити свої аеродроми, особливо від ракетних атак; Королівському флоту не вистачає екіпажів для кораблів, що залишилися.

Ця нестача виключає Велику Британію з лав провідних збройних сил. Усі служби страждають від хронічної нестачі боєприпасів і предметів постачання. За словами академіка і колишнього співробітника Міністерства оборони Роба Джонсона, збройні сили Великої Британії не готові до «конфлікту будь-якого масштабу».

Роки скорочення бюджету, нераціональне використання ресурсів і непослідовне керівництво привели нас до такого стану. Ці проблеми роблять очевидним той факт, що Велика Британія не виконує своїх зобов’язань перед НАТО з надання авіаносної цільової групи і двох бригад військ, і цей факт добре відомий в оборонних колах. У доповіді, опублікованій на початку цього року, Комітет з оборони Палати громад визнав, що оперативна готовність збройних сил Великої Британії перебуває під питанням.

Переоцінка ядерного стримування

Переобрання Трампа президентом США підкреслює повну залежність Великої Британії від Сполучених Штатів у питаннях ядерного стримування. Судячи з заяви міжпартійної комісії щодо ракет Trident, яка пролунала ще 2014 року, уся програма є «заручником американської доброї волі» — незважаючи на заяви про те, що сили стримування «незалежні».

Хоча оперативний контроль над Trident здійснює Велика Британія, ракети і найважливіші системи наведення — американські, а самі підводні човни значною мірою залежать від американських компонентів.

Така залежність викликає сумніви не тільки в ступені контролю Великої Британії в екстремальних ситуаціях, а й у його стійкості — особливо, якщо США переглянуть угоду. Хоча прямих доказів того, що Трамп розглядає таку можливість, немає, проте немає й жодних гарантій, що наступна ізоляціоністська адміністрація не вважатиме такий тісний зв’язок з іноземною державою радше витратами, ніж вигодою.

Незалежно від цього, можна навести вагомі прагматичні аргументи на користь того, щоб розрубати цей конкретний гордіїв вузол просто зараз. Величезні ресурси, що виділяють на його підтримання, можна було б краще використати для створення сил оборони, які стали б набагато ефективнішим засобом стримування у світі серйозних загроз звичайних воєн у Європі.

Глобальна роль Великої Британії

Нагальнішою проблемою є відсутність у Великої Британії цілеспрямованої оборонної стратегії. Велика Британія має вирішити: бути їй глобальною державою чи регіональною силою в євроатлантичному регіоні? Вона не може бути і тим, і іншим.

Протягом 30 років Велика Британія виступала в ролі допоміжного гравця для США, переслідуючи глобальні цілі без засобів для їх досягнення.

Це маскували такими ідеями, як, наприклад, ідея про «глобальну Британію», які нещодавно знайшли своє відображення в Комплексному огляді 2021 року, який елегантно написаний, але при цьому не має нічого спільного з військовою практикою. Без конкретного планування і ресурсів такі високі амбіції, як ідея «курсу на Тихоокеанський регіон», що пішла в минуле, виявляються порожніми.

Війна в Україні прискорила усвідомлення того, що Британії більше пасує роль сильної регіональної держави, ніж слабкої глобальної. Так було в 1980-ті роки, коли Сполучене Королівство зосередилося на гарантуванні безпеки північноатлантичних морських шляхів і допомозі європейській обороні. Регіональна стратегія була б більш життєздатною, ніж спроби підтримати «глобальну Британію», не маючи при цьому нічого схожого на ресурси для її підтримки.

Майбутній стратегічний оборонний огляд, замовлений новим урядом Кіра Стармера, — це шанс вирішити ці основні проблеми.

У цьому огляді йдеться не про коригування бюджетів, а про визначення військової мети Британії. З практичного погляду він має відповісти на такі важливі питання, як цінність британських сил ядерного стримування і роль хронічно ненадійних авіаносців, які наразі не мають підтримки, адекватного захисту, достатньої кількості екіпажів або навіть іноді літаків.

Повернення Трампа змушує терміново визначити оборонні пріоритети Великої Британії. Вона повинна або взяти на себе зобов’язання з розробки надійної, незалежної оборонної стратегії, або погодитися на більш обмежену роль під впливом політики США.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV