Читайте NV у Google
Як можна було дати найкращу документалку цьому лайну, коли поруч просто справжній журналістський подвиг — 2000 метрів до Андріївки?
Які ж вони, чорт забирай, безглузді. У всьому. Повністю. У кожному слові. Кожною клітинкою. «Є країни, де з неба падають ракети,» — сказав Павло Таланкін, отримуючи Оскар. Які? Ну, які ж це країни? Де ж вони? — Таємниця.
«Зупиніть усі війни просто зараз». Усе хороше, переможи все погане. Хто повинен зупинити? До кого ти звертаєшся? До Аятоли, чи що? Або до кого. До феї з чарівною паличкою? Добрий дідусю морозе, зроби якось добре всім хорошим людям.
Причому, безглузді всі. І ті, хто говорять, і ті, хто аж верещить від захвату від цієї неймовірної промови і підхоплюється в оваціях, і ті, хто присуджує, і ті, хто дивиться, і ті, хто рецензії захоплені пише.
Оскар нівелював сам себе. Повністю. Тепер, якщо у фільму є Оскар — це взагалі нічого не означає. Це може бути як шедевр, так і повна нісенітниця. Причому, нісенітниця — з більшою імовірністю.
У мене Битва за битвою з’явилася в новинках місяці три тому. Я такий — о, Ді Капріо, Дель Торо, Шон Пенн! Ніфіга собі. Треба дивитися. Відкриваю анотацію — історія члена ліворадикального угруповання, який…
Та пішов він! Відразу.
Мені цих дурнів у житті вище даху, ще й своє дозвілля на дебілів витрачати.
Як, ну, от як можна було дати найкращу документалку цьому лайну, коли поруч просто справжній журналістський подвиг — 2000 метрів до Андріївки?
Навіть якби Адам Кадиров усіх оскарів зібрав — і то було б цілісніше. Він хоча б органічний, що в плані мізків, що в плані моралі.
А ці… По ополонці бовтає туди-сюди.
Ну, як, чорт забирай?
Імпотенти.
У межах проєкту Журналістика без посередників
Текст опубліковано з дозволу автора