Відчувається важка рука Китаю. Що відбувається в Гонконзі
У міжнародному аеропорту Гонконгу вас, як і раніше, вітає напис: «Ласкаво просимо у світове місто Азії». Цього разу ці слова змусили мене задуматися.
На перший погляд здається, що за ті півтора року, які минули відтоді, як я опублікував статтю, що спричинила суперечки, у газеті Financial Times під назвою «Мені боляче говорити, але Гонконгу кінець», місто знову на підйомі. Так, ринок нерухомості так і не відновився. Але в найважливішому секторі — фінансовому — сьогодні знову бум; а високе ширяння фондового індексу Hang Seng і повернення на перше місце у світовому рейтингу IPO нагадують про минулі часи.
Але хоча ринку Гонконгу, що сильно впав, допомагають сильні показники світових фондових ринків, що пузиряться, реальним тестом на стійкість для цього міста стане неминуча корекція. Такий спад, можливо, уже недалекий, особливо якщо виправдаються страхи, що поширилися з приводу бульбашки штучного інтелекту, хоча, як і завжди, про час настання тих чи інших подій на ринку можна тільки гадати.
Але, як я писав у статті у Financial Times у лютому 2024 року, зовнішня видимість часто оманлива. Я доводив, що старий Гонконг замінили новою версією, яка більше нагадує китаєцентричний адміністративний регіон, при цьому модель Ден Сяопіна «одна країна — дві системи» мутувала в «одну країну — одну систему».
Модель Ден Сяопіна мутувала в «одну країну — одну систему»
Я наводив три причини, чому я так вважаю. По-перше, економіку Гонконгу, яка тісно корелює з китайською економікою, продовжує тягнути вниз тривале гальмування в Китаї. По-друге, репресії китайської влади, розпочаті після 2019 року, продовжують послаблювати принципи верховенства закону, свободу слова і свободу преси в Гонконзі. По-третє, Гонконг опинився під перехресним вогнем загострюваного китайсько-американського конфлікту, і це вбиває клин між містом, чиє зростання сильно залежить від економічної відкритості, і низкою його торговельних партнерів.
Мої погляди не до вподоби багатьом старим друзям у Гонконзі. Коли я говорю про скорочення кадрового резерву іноземних фахівців (експати — це ключовий атрибут світового міста), вони заперечують, що цю тенденцію компенсує приплив китайських робітників із материка.
Не можна сказати, що вони зовсім неправі. Гуляючи вулицями або заходячи в магазини, сьогодні можна почути північнокитайський діалект (мандарин) так само часто, як кантонський, що домінує в Гонконгу. Але це не скасовує того факту, що багато традиційних іноземних фахівців, особливо британці й американці, усе частіше голосують ногами.
Те ж саме можна сказати і про задушливий уплив Китаю на управління в Гонконгу. Після 2019 року було закрито вже три великі газети (Apple Daily, Stand News і Citizen News), а інші ЗМІ, включно із Citizens' Radio, FactWire, InMedia, Hong Kong Free Press і Mad Dog Daily, або припинили діяльність, або значно скоротили її. Крім того, Джон Лі, глава адміністрації Гонконгу і колишній офіцер поліції, закликав ЗМІ розповідати «хороші історії про Гонконг», вторячи заяві голови КНР Сі Цзіньпіна про необхідність «хороших історій про Китай».
Якщо говорити ширше, верховенство закону, яким Гонконг давно пишається, неухильно слабшає. З 2019 року кількість іноземних суддів у Вищому апеляційному суді Гонконгу (вищій судовій інстанції міста) скоротилася з 15 до шести осіб, при цьому деякі пішли у відставку на знак протесту. (Іноземних суддів почали призначати після передачі Британією міста в 1997 році з метою збереження знань, досвіду і спадкоємності в системі загального права, що давно склалася). Найгучнішою стала відставка Джонатана Сампшена, колишнього судді Верховного суду Великої Британії, який попередив, що верховенство закону в Гонконгу опинилося під загрозою через створене Китаєм репресивне політичне середовище і постійні заклики до «судового патріотизму».
Багато про що свідчить і тісний зв’язок між коливаннями темпів зростання в економіці Китаю і Гонконгу, що стискає останню в лещата. У період із 2012 до 2024 року середні темпи зростання ВВП Китаю становили 6,1%, сповільнившись на чотири відсоткові пункти порівняно з 10,1% за попередні 32 роки (з 1980 до 2011 року). За той самий період темпи зростання ВВП Гонконгу становили в середньому лише 1,5%, що на 3,6 відсоткового пункта нижче середніх темпів 5,1% за попередні 32 роки.
Згідно з останніми прогнозами Міжнародного валютного фонду, очікується, що темпи зростання ВВП Китаю сповільняться ще більше — до 3,4% до 2030 року. Оскільки обидві економіки фактично злиті в одне ціле, виникає ризик різкого зниження темпів зростання в Гонконзі, що сильно суперечить спрогнозованому МВФ помірному прискоренню темпів зростання ВВП до 2,3% у 2030 році.
Я відвідав Гонконг минулого тижня для виступу на великій конференції, присвяченій американо-китайським відносинам. Я перетворився на загальну мішень, коли виступив на круглому столі під назвою «Не тільки посередник: уплив Гонконгу в суперництві наддержав». Обговорювали питання, чи допоможуть Гонконгу його унікальні особливості зіграти незалежну роль у згладжуванні геополітичних розбіжностей між США і Китаєм. Спираючись на перелічені вище аргументи, я ввічливо доводив, що з 2019 року важка рука Китаю зменшила здатність Гонконгу служити чесним посередником у китайсько-американському конфлікті.
У залі ніхто зі мною не погодився. Говорили, що я ігнорую найбільшу силу Гонконгу: його унікальну спадщину стійкості і трансформації. Місцевих жителів тіпає від припущень, ніби Гонконг став просто ще одним великим китайським містом. Коли я виходив з аеропорту, мені нагадав про це добре знайомий напис. У «світового міста Азії» стадія гострого заперечення, і воно всіма силами чіпляється за свою колишню ідентичність і репутацію.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2025