Про ефективну життєву стратегію ухилянтів
Уявімо, що в понеділок групи оповіщення будуть складатися лише з працівників поліції. Усі військові, залучені до процесу, залишаться у підрозділах
Про це напередодні напишуть у телеграм-каналах і розкажуть по телевізору. Чи кількість чоловічків, які цього дня смиренно, як і належить громадянам, а не ганчіркам, приймуть повістки і самі підуть до ТЦК, буде більшою чи меншою, ніж, умовно, сьогодні? Чи цього дня хоч 10% із кількох мільйонів, які досі не оновили дані, зроблять це?
Відповідь очевидна — нічого не станеться. Бо проблема взагалі не в залученні військових, а в тому, що певна частина суспільства вирішила, що вона хитрозроблена і нікому нічого не винна. І якщо завтра мобілізацію доручать проводити святому Миколаю чи Міккі Маусу, то нічого не зміниться.
Бо не зміниться той, хто боягуз, кому наплювати на закон і на обов’язок там прописаний, для кого кров і піт воїнів — це ніщо порівняно з його особистим комфортом.
Сили оборони героїзмом і просто невидимою загалу працею на ввірених ділянках подарували мільйонам самців і самок упевненість, що у них особисто все буде добре, треба просто трохи почекати, і війна якось сама закінчиться. Ну, і що «забити болт» на обов’язок і на співгромадян в одностроях — це ефективна життєва стратегія.
А доволі значуща частина суспільства їх у цьому підтримають. Частина тому, що готові обміняти Україну і свободу на рублі (хотілося б думати, що таких меншість), а решта — просто через свою громадянську нікчемність.
Текст опубліковано з дозволу автора