Сила протесту. Чим усе може закінчитися у Грузії
Сьогодні ми вже бачимо, що представники правлячої партії Грузинської мрії трохи відступили назад і модифікували свій наратив. Що відбувається
Суть скандального закону, проти якого грузини вийшли на вуличні протести, полягає в тому, що всі організації, ЗМІ, юридичні особи будуть поміщені до реєстру іноземних агентів у разі, якщо фінансування, яке вони одержують від іноземних донорів, перевищує 20%.
Навіщо це роблять? Щоб нібито влада мала єдину базу, де вона одним кліком могла б знаходити фінансову історію тих організацій, які ведуть не дуже хвалебну діяльність на їхню адресу.
Правозахисні організації рідко бувають комусь приємні. Відповідно, владі необхідно заглушити цей голос зараз. Тому в Грузії цей закон називають російським законом, шляхом від західних цінностей, від євроінтеграції Грузії, до посилення темпів інтеграції з Росією і мало не синхронізацією грузинського законодавства з російським.
Сьогодні ми вже бачимо у представників правлячої партії Грузинська мрія у Фейсбуці мапи, де вони пишуть, що Грузія та Євросоюз — це одне, бо справді вразила сила протесту, яка була на Руставелі. Вони трошки відступили назад, модифікували свій наратив і тепер кажуть, що це чесний, відвертий протест на Руставелі, це обдурені радикальною опозицією люди, які не розуміють, що відбувається насправді. Думаю, справді правляча партія добре розуміла, які ризики.
З іншого боку, можливо, вони не очікували на те, що буде так багато молоді. На всіх попередніх акціях протесту студенти якось не хотіли афілійуватися з жодною опозиційною силою. А зараз якесь трохи інше єднання. На Руставелі були абсолютно безпартійні молоді хлопці та дівчата, які просто захищають свій спосіб життя — ні до чого політична орієнтація. Були прихильники правлячої партії, Грузинської мрії. Мені здається, що з масштабами вони трохи прорахувалися.
Мені здається, це щось нове для Грузії зараз
З іншого боку, моя конспірологія така, що, можливо, олігарх Іванішвілі, на якого обрушилася критика Заходу, якого неодноразово попереджали, що проти нього можливі якісь обмежувальні заходи… Ми вже чули заяву представника Держдепу про механізми, які можуть захистити право на протест мирних маніфестантів Іванішвілі, нагадаю, називають тіньовим правителем Грузії, бо він не має жодної формальної відповідальності, хоча насправді він керує всіма політичними процесами — щось на кшталт Плахотнюка в Молдові. Можливо, він з’явиться і скаже: «Я відкликаю закон, віддаю вам Саакашвілі, позбавте мене загрози санкцій». Якісь такі два варіанти.
Наскільки цей натовп проковтне цю пігулку, дивитимемося.
У Грузії розгін поліцією — це цілком звичний наслідок для тих, хто виходить на протест. Якщо історія завершується подібними розгонами, то влада злякалася. І 7 березня ми бачили, що влада справді злякалася, бо вони вивели на Руставелі кілька сотень спецназівців, які просто своєю кількістю витіснили протестувальників із площі. Вони витіснили їх і буквально за 10 хвилин ці люди знову з’явилися на Руставелі. Це було дійсно дуже хвилююче. Ці люди не мали почуття страху або ще якихось інших побоювань, вони взяли і повернулися назад на місце, звідки їх зігнали кілька сотень спецназівців у цих масках, щитах. Мені здається, що це щось нове для Грузії зараз.
Під час Революції троянд у 2003 році силовики перейшли на бік протестувальників. Я не пригадую нічого подібного відтоді. 7 березня були якісь заяви організаторів акції протесту, що частина спецназівців відмовилася виконувати завдання. Але, судячи з кількості тих, хто виконував, мабуть, ця частина не мала жодного критичного впливу на те, що відбувається.
Я впевнена, що скрізь є нормальні розсудливі люди, які не хочуть шкодити своїм громадянам. Але поки що нічого подібного ми не бачили.
Вето президента Грузії Саломе Зурабішвілі — це символічний політичний жест, мені здається: важливий, проте символічний. І Грузинська мрія зможе подолати це вето більшістю. Найімовірніше, так воно і станеться, якщо Грузинська мрія наслідуватиме початковий план про ухвалення закону.
Але сам жест Саломе Зурабішвілі цікавий і, мені здається, дуже важливий. Хоча їй багато хто дорікає, що замість заяви вона могла б відпустити на волю, помилувати гендиректора телеканалу Мтаварі Ніку Гварамію і тим самим виконати хоча б один пункт із 12, які Грузії рекомендують зробити для набуття статусу кандидата на членство в ЄС.
Щодо особистості Зурабішвілі різні версії. Очевидно, що вона була ставлеником Грузинської мрії на виборах, коли пройшла в президенти. Після їхнього відносини були на різних стадіях. Потім Грузинська мрія стала вже шалено антизахідною і Зурабішвілі, звичайно ж, дистанціювалася.
Тому що вона нащадок засновників першої грузинської республіки, які втекли з Грузії після радянської окупації. Вона є представником французької школи дипломатії. Для неї, якщо говорити просто, поганий тон бути проросійською силою у цій країні. Тим не менш, Зурабішвілі робить дуже токсичні заяви час від часу. І дуже складно зрозуміти, які має політичні погляди, яку позицію.
Є ще одна конспірологія щодо того, що Зурабішвілі — це зовнішньополітична особа олігарха Іванішвілі, який її балансує. Для внутрішнього споживання є Грузинська мрія, яка не підтримує Україну та копіює заяви Володимира Путіна чи Володимира Соловйова. І є Саломі Зурабішвілі, яка закликає запровадити візовий режим проти росіян у Грузії або яка критикує цей закон
Грузинська мрія зараз веде таку кампанію, нібито «ви не розумієте, вас обманюють». Але мені здається, люди, які були ці дні на акції протесту, молодь, достатньо освічені, щоб розуміти, хто кого обманює. Мені здається, у них досить розвинене критичне мислення. Принаймні хлопці та дівчата, яких я бачила, — це нове покоління грузинів, для яких Європа — це не просто якась віддалена історія, а це їхній спосіб життя. І очевидно, що ці люди захищатимуть свій спосіб життя, незалежно від того, хто стоятиме поряд, який політик.
Повну версію інтерв'ю з Мартою Ардашелією читайте тут
Приєднуйтесь до нашому телеграм-каналу Погляди NV