На передовій. Як Китай міг використати кризу COVID-19
Сп’янілі владою лідери Китаю прогавили можливість, яку їм на тарілочці піднесла некомпетентна відповідь Заходу на пандемію
Коли китайські лідери усвідомили, що, незважаючи на початкові спроби приховати пандемію COVID-19 в провінції Хубей і, зокрема, Ухані, вони впоралися з нею набагато краще, ніж суперники — США і ЄС. І не могли повірити своїй удачі. Китай вважає це можливістю позбавити США титулу домінувальної світової сили. Китайські ЗМІ та представники Міністерства закордонних справ стали прославляти форму правління Китаю, адже вона дозволила припинити поширення вірусу, завдяки жорсткому карантину. Але зовнішній світ цього не зрозумів. Китайські лідери здивувалися, чому на них поглянули не із захопленням і повагою, а навпаки — з острахом і занепокоєнням. Чому ж світ не викликає захоплення країною з найбільшою чисельністю населення в світі, з показником ВВП близьким до ВВП США і вкрай високим темпом економічного зростання, що триває вже 40 років?
Китайські лідери вирішили подвоїти зусилля і акцентувати своє послання. Будь-яка країна, яка будь-яким чином суперечила китайському погляду на кризу COVID-19, піддавалася критиці і погрозам. Маленька Австралія (з населенням 25 млн осіб) посміла заперечити великому і сильному Китаю (з населенням 1,4 млрд осіб) і попросила провести незалежне розслідування поширення вірусу, за що була швидко покарана економічними санкціями. З кожною новою загрозою риторика китайських антизахідних дипломатів ставала дедалі жорсткішою. Так вони прагнули підпорядкувати собі світ, змусити його поважати Китай і покірно визнати велич тієї глобальної сили, якою він став.
А значить, нестерпні протести в Гонконзі (з населенням в 7,5 млн осіб), чиї жителі не приховуючи відмовляються схилятися перед комуністичними лідерами Китаю, повинні були припинити ганьбити Пекін. В результаті Пекін прийняв Закон про національну безпеку Гонконгу, в обхід законодавства останнього. Це стало кінцем режиму «одна країна, дві системи», який з першого дня так ненавидів Сі Цзіньпін. Китайські лідери роблять все можливе, щоб продемонструвати свою силу і використовувати її на міжнародній арені. Так, це викликає страх. Ні, це не спонукає до підпорядкування і не викликає захоплення і повагу.
Китайські лідери можуть звинувачувати лише себе в негативній реакції на цю демонстрацію сили і агресії. Сп’янілі владою, вони абсолютно втратили можливість, яку на блюдечку піднесла некомпетентна відповідь Заходу на пандемію. Замість того, щоб застосовувати силу і займатися «масочною» дипломатією, вони могли б зіграти на антиколоніальній темі.
Китай, як і багато інших країн, постраждав від колоніалізму. У нього відібрали Гонконг і Макао, після підписання несправедливих угод, що дають екстериторіальну владу Японії і країнам Заходу. Японія жорстоко вторглася в Китай, заподіявши найсильніші страждання його населенню. Після приходу комуністичного режиму в 1949 році, він міг користуватися цією антиколоніальною темою. Що спільного це має з пандемією COVID-19?
Багато що. На реакції західних країн на пандемію згубно позначилися постколоніальні рефлекси. Спостерігалася якась колоніальна самовпевненість, яка виявлялася в недооцінці серйозності епідемії, що призвело до того, що всі західні країни відреагували занадто пізно.
Більш того, багато ключових фахівці на «передовій» продовжили працювати, щоб економіка не зупинялася, виявилися жертвами цього колоніального минулого. У США — це нащадки африканських рабів, мексиканські сім'ї, чиї території в Техасі, Каліфорнії та інших штатах, були відібрані білими американськими колонізаторами в 19 столітті. В Європі — це нащадки людей з колишніх колоній в Африці, Південній Азії, на Близькому Сході і багатьох інших. Не дивно, що протестний рух, викликаний вбивством Джорджа Флойда поліцейським в Міннеаполісі, вилився в сильний антиколоніальний рух, що бореться за повну деколонізацію і припинення всіх проявів постколоніальної дискримінації, включно з її символами, такими як статуї і прапори.
Як колишня жертва колоніалізму, Китай міг би скористатися цією антиколоніальною темою і, найімовірніше, опинитися у виграші. Звичайно, багато хто б засумнівалися у щирості такої позиції, але це був би розумний хід.
Замість цього, вони спробували зіграти на лицемірстві Трампа, що підтримує протести в Гонконзі, але не протести Black Lives Matter. Досить очевидно, що Пекін зараз хоче сказати: «Розбирайтесь зі своїми учасниками протесту, і не втручайтеся в те, як ми розбираємося зі своїми». У китайській пресі навіть прозвучали заяви про те, що учасники протесту з Гонконгу відіграють ключову роль у протестах в США. Негативне ставлення китайських комуністичних лідерів до нинішніх світових протестів очевидне всім.
У Китаю була відмінна можливість стати сильнішими на міжнародному рівні, скориставшись темою слабкого реагування на пандемію на Заході (разюче відрізняється від швидкої реакції демократичних країн Південної Азії), але він її упустив. Замість цього весь світ, включно з колишніми західними колоніями, тепер думає про те, як реагувати на жорстку риторику Пекіну, яка найсумнішим чином нагадує риторику японських мілітаристів у 1930-х.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ