Читайте NV у Google
Ситуація у світовій економіці сьогодні вкрай невизначена. І ось який висновок із цього можна зробити
За всієї поваги до економічної науки, вона є соціальною наукою. Багато великих подій, що трапилися протягом останнього року, ніяк не відповідали консенсусним прогнозам, виставляючи напоказ обмеженість нашого розуміння.
Особливо слід відзначити той факт, що цього року багато експертів передбачали початок рецесії в США. Але справа не тільки в тому, що вона не почалася (поки що). Новітні цифри інфляції змусили багатьох аналітиків, які працюють на боці продажів, заперечувати ймовірність настання рецесії взагалі. Раптово фінансові ринки захопилися ідеєю, що владі справді вдасться здійснити «м’яку посадку»: інфляція повернеться до цільового рівня (близько 2%), при цьому без жодної необхідності в рецесії та різкому зростанні безробіття. Саме тому ринки акцій зараз на підйомі, хоча в інвесторів зберігаються вкрай обережні настрої (і це цілком можна зрозуміти).
Ситуація на іншому березі Атлантики також спростовує прогнози. Хоча економіка Великої Британії стикається з постійними серйозними проблемами (темпи зростання ВВП залишаються мізерними), їй все ж таки вдалося уникнути технічної рецесії (яка визначається як два квартали поспіль з негативними темпами зростання). Чи стане наступним позитивним сюрпризом різке зниження інфляції? Одним з моментів, на яких загострюють увагу песимісти (до їхнього числа входить Банк Англії), є інфляція зарплат, що змушує згадати про спіраль зростання зарплат і цін у 1970-ті роки. Тоді вона ознаменувала початок нової ери монетарної ортодоксії, відповідно до якої суворі антиінфляційні заходи отримали пріоритет майже над усіма іншими завданнями економічної політики.
Оскільки макроекономічна ситуація в Британії складна, я в очікуванні спостерігаю, чи зуміє закріпитися цей новий оптимізм. Тут варто нагадати, що до початку пандемії та російської війни в Україні британський уряд голосно виступав за підвищення реальних (з урахуванням інфляції) зарплат. Тепер це бажання близьке до задоволення: представники профспілок рішуче налаштовані домогтися підвищення номінальних зарплат у відповідь на різке й несподіване зростання споживчих цін. І тому влада повинна молитися, щоб номінальна інфляція значно знизилася, оскільки це дасть змогу їм стверджувати, що вони підвищили реальні зарплати, уникнувши необхідності підвищення номінальних виплат.
Як завжди, багато чого залежатиме від Китаю
Ще одна іронічна ситуація у Великій Британії та деяких інших країнах склалася зі зростанням грошової маси, що грає роль головного індикатора інфляційного тиску. Після того, як під час пандемії було ухвалено великі пакети монетарного та бюджетного стимулювання, коментатори, які стежать за грошовою масою, (абсолютно правильно) прогнозували, що інфляція підвищиться. Але багато хто з цих експертів говорив усе те саме протягом десяти років, коментуючи нетрадиційну монетарну політику центробанків. І їхні прогнози не збувалися, поки не з’явився Covid-19. Якщо вони справді вірять у важливу роль грошової маси, тоді зараз вони мають виступати за менш жорстке монетарне посилення, тому що темпи зростання грошової маси сповільнилися.
На тлі невеликого ослаблення цін на сировину, уповільнення темпів зростання грошової маси, значного підвищення відсоткових ставок і загальної стабільності довгострокових інфляційних очікувань я бачу вагомі причини для того, щоб обережно стати на бік табору оптимістів. Але я поспішу додати, що центральні банки повинні зберігати пильність, намагаючись не допустити будь-яких ознак повернення 1970-х.
Як завжди, багато чого залежатиме від Китаю. Коли наприкінці минулого року китайський уряд раптово скасував політику «нульового Covid», темпи зростання економіки на короткий час різко підскочили і аналітики стали спішно переглядати свої прогнози. Але протягом останніх трьох місяців темпи зростання китайської економіки виявилися такими, що розчаровують, що змусило багатьох знову зайнятися переглядом своїх прогнозів.
Крім того, в Китаї немає жодних ознак зростання інфляції, що суперечить давно сформованим уявленням, ніби з часом Китай перейде від експорту дефляції до експорту інфляції. Так, існує думка, що перенаправлення ділової діяльності та інвестицій подалі від Китаю має інфляційний характер, однак у мене є сумніви з цього приводу, оскільки частина цього руху буде спрямована до країн, де витрати навіть нижчі, ніж у Китаї. У будь-якому разі китайській владі вочевидь доведеться зайнятися проблемою зниження темпів зростання економіки та споживання, не кажучи вже про інші серйозні проблеми, такі як збільшення безробіття серед молоді.
Якщо говорити про перспективи, то треба буде стежити за такою важливою змінною, як світові ціни на сировину. Вони зробили несподіваний розворот після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Але поки не зрозуміло, чому це сталося і наскільки ця тенденція стійка. Я припускаю, що стався ширший, ніж очікувалося, перехід до ефективного енергоспоживання, а альтернативні джерела енергії впроваджувалися ширше, ніж прогнозувалося. Однак нам знадобиться більше часу та даних, щоб визначити, чи дійсно це так.
Протягом останніх двадцяти років у середовищі вчених-економістів було модно стверджувати, що надлишок глобальних заощаджень призвів до зниження природної процентної ставки. Я поважаю багатьох з тих, хто дотримувався такої думки, але мені вона ніколи не видавалася переконливою, бо я вважав низькі відсоткові ставки наслідком наполегливо низької інфляції, а її, своєю чергою, пояснювали м’якою монетарною політикою. Можливо, зараз починається повернення до реальності. Якщо це так, тоді довгострокова «нова норма» виявиться насправді набагато нормальнішою. Відсоткові ставки, нарешті, будуть вищими за реальний або бажаний рівень інфляції.
NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2023
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV