Акулячі сльози. Чому українців соромлять за природну лють
Українці знову винні та знову — перед росіянами. Цього разу українці скоїли страшний злочин проти людства — жартували над загибеллю російського туриста в Єгипті
Поки не зрозуміло, чи росіянин, котрого вбила акула, був «харошим» та тікав на Червоне море від мобілізації, чи навпаки, підтримував затоплення Херсону — це насправді не було важливим для тисяч коментувачів, які дали своїй люті, що накрила країну після підриву Росією греблі Каховського водосховища, можливість знайти хоча б такий вихід. Адже якщо каструлю, в котрій зростає тиск, не відкрити — станеться вибух. І все ж для когось саме така реакція українців стала приводом для обурення. Українцям почали закидати, що вони «перетворюються на росіян», «розлюднюються». Нібито жарт в інтернеті - це щось, що можна порівняти з Бучею та Маріуполем. Нібито «українці програють війну, коли починають робити це». Ось тут треба зупинитися та зрозуміти, які механізми підкорення націй намагаються продати українцям самозвані моралісти.
По-перше, жодного «розлюднення» українці не демонструють. Навпаки, українці демонструють неймовірну людяність та самовіддачу, рятуючи людей від повені під російськими обстрілами; збираючи зі своїх невеликих грошей мільйони на потреби незнайомих їм людей; зберігаючи в умовах геноцидної війни демократичне та відкрите суспільство з усіма свободами, політичною дискусією, та іншими ознаками дорослого відкритого суспільства. Навіть до російських полонених після усіх злочинів Росії, вбивств українських полонених, катувань, та бомбардувань житлових масивів — українці ставляться згідно з вимогами міжнародних конвенцій, нібито це не Росія напала на Україну та методично вбиває цівільних та військових вже майже півтора роки. Робити якісь висновки про «розлюднення» українців на підставі жартів про акулу — це, щонайменше, нісенітниця, а мабуть і свідома брехня.
По-друге, жарти про акулу — це абсолютно безпечні, дитячо-невинні (памʼятаєте дитячі вірші про жахи?) реакції та нормальна відповідь на 15 місяців тотального жаху, котрий можно порівняти виключно з жахом євреїв Мюнхена чи Гамбурга, в момент, коли вони зрозуміли, що їхні сусіди таки вирішили знищити їх усіх, та той хлопчик, котрого ти лікувала від скарлатини і матусі котрого допомагала пекти пиріг, зараз називає себе гауптштурмфюрером СС та веде тебе до якогось табору. Масштаб жаху, з яким зіткнулись українці, коли російськи ракети не помилково, а свідомо та методично почали падати на дитячі садочки та лікарні, а росіяни знищували місто за містом, не вкладається в голові. Тому психіка реагує так, як вона може (та повинна!) реагувати, для самозахисту. Починаються стародавні, архетипічні жарти про «сама природа вбиває окупантів». Пошукайте дослідження про жарти в містах під облогою, чи в таборах смерті.
Нормальна відповідь на 15 місяців тотального жаху
Але чи все впирається лише в акулу? Звісно ж ні. Тиск на українців та фактично заборона висловлювати негативні емоції, в першу чергу, проти росіян — почалися не сьогодні та не вчора. Одразу після вторгнення вартові моралі обурювалися, що українці накладають динамічну музику на відео з дронів, що показують загибель російських загарбників. «Це неповага до людини!» — волали вони. Вартові міжнародного права писали довгі скарги на відео з російськими полоненими — нібито публікація світлин та відео полонених порушує норми міжнародного права (насправді - ні, не порушує, поки військовополонених не виставляють свідомо для образи та знущання). Міжнародні організації, що вже багато років як відірвалися від реального життя та існують виключно в форматі обурення, що висловлюється з трибуни конференції п’ятизіркового готелю в Швейцарії, усіма силами намагались протягнути звʼязок між кричущими російськими злочинами та якимись дрібницями з українського боку. Головне — щоб можна було сказати золоту формулу про «дві сторони». Звісно — росіяни зґвалтували та закатували десятки тисяч людей, та це варто засудити, але ж українці безсердечно жартували із загибелі цивільного! Ось він, вкрай небезпечний український радикалізм, який щойно прийде до влади, то почне робити щось страшне. Чи варті українці після цього нашого співчуття та нашої допомоги?
Саме в цьому є пастка, котру століттями використовує будь-яке ієрархічне суспільство, побудоване на насильстві та пригніченні. Жертва повинна бути ідеальною, щоб мати право просити про співчуття та допомогу, в той час як ґвалтівник має право на захист від «несправедливих звинувачувань» вже за фактом свого привілейованого існування. Жертві завжди забороняють гучно говорити про те, що їй болить, адже це робить ситуацію неприємною на вигляд. Їй забороняють нападати на ґвалтівника, відверто засуджувати його, звертати увагу на його злочини. Але якщо цього не робити — як привернути увагу? Адже потім тобі скажуть «а чому ти мовчала стільки часу? Невже не можна було закричати?»
В цілому ця садистична гра побудована з метою позбавити жертву голосу, та закріпити панування насильства з боку нібито спокійних та освічених груп. Це можна спостерігати під час багатьох міжнародних дискусій: «хароші» росіяни, які спокійно переїхали на Захід, мають вигляд розумних інтелектуалів, які, з одного боку, відважно звинувачують Путіна, а з іншого вказують на небезпечні прояви українського націоналізму, корупції тощо. Або на те, як українці агресивно нападають на росіян в Європі та намагаються притіснити ні в чому не винних людей. На тлі таких спокійних та західно-вивірених росіян українці мають вигляд агресивних неприємних хаотів, які тільки зіпсують спокійну розмову. Навіщо нам слухати гучну неприємну Тамару Злобіну, яка вимагає від Європи припинити дивитися на Україну через призму російської імперської культури. Це незручно та радикально. Давайте краще послухаємо чудову Єкатєріну Шульман, яка розкаже, чому будівництво велодоріжок в Москві перетворить Росію на європейську державу та як треба приймати росіян на хороші позиції в наукових інститутах Європи. Це парадоксально-цікаво, та відкриває простір для дискусії.
Ті, хто добре знають фемтеорію, знають, як це працює. Жінка, травмована роками насильства, завжди емоційна. Її висловлення некомфортні, вона хвилюється, вона волає. Все суспільство тисне на неї: «ти повинна бути чемною, слухняною дівчинкою, та не забувай посміхатися». Боже борони, ти почнеш бажати ґвалтівнику чогось поганого — це знівелює усю переконливість твоїх доказів, адже «ти нічим не відрізняєшся». Ті ж самі механізми роками використовувалися проти українців. Їх постійно звинувачували в тому, що вони «занадто гучні», «емоційні», «істеричні», що «ви не так розумієте росіян», що «росіяни насправді чудові люди, досвідчені, розумні, носії культури», що «росіяни не могли зробити нічого з того, що ви їм закидаєте». Українцям пропонували «просто повернутися та поговорити». Це все те, що чує жінка, що майже врятувалась від насильства — але котру продовжують тягнути повернутися до «харошого парня».
Звісно, в такій ситуації людині — чи нації! — що пережила насильство, будуть забороняти відчувати лють, чи висловлювати її. Адже лють — це перший крок до того, щоб зрозуміти, що те, що з тобою скоїли, не є нормальним. Що агресора можна ненавидити, йому можна бажати смерті, а вимагати від нації, котру вбивають без розбору на дітей чи дорослих, військових чи цивільних, відрізняти «хароших» росіян від поганих навіть в інтернет-мемах — це верх знущання.
Тому в жартах про акулу немає нічого поганого. Припиніть бити себе та інших по голові за те, що реагуєте здоровим чином на нездорову ситуацію.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV