Бюрократія, яка нас убиває
Чому одним країнам вдалося взяти епідемію коронавірусу під контроль, а іншим ні? Чи могла Україна швидко й ефективно відреагувати на цей виклик?
Цей рік став роком важких рефлексій і проникливих спостережень. Одне з них знайшло своє місце на сторінках нової книги багатолітнього політичного оглядача CNN Фаріда Закарії «Десять уроків для світу після пандемії». Захарія аналізує, що саме допомогло впоратися тим країнам, які дають собі раду зі стримуванням пандемії найкраще, й одна з його відповідей — це якість бюрократії. Саме якість, а не її кількість, повноваження і таке подібне. Але що значить «якість», і як із цим справи в Україні?
Якість — це, без сумнівів, кваліфікація конкретних працівників різних органів і організацій. Але не тільки. Це також етика взаємовідносин між ними, їхня етика праці, розуміння своєї місії, здатність бачити громадянина і суспільство загалом у ролі свого «клієнта» в хорошому сенсі (тобто, не того, хто від вас матеріально і соціально залежить та служить вам вірою і правдою, як це було в Середньовіччі), а також клімат, що панує у цій системі. Плюс це відповідальне, сміливе, емпатичне та спрямоване на суспільне благо лідерство. Саме таким лідером цього року називають новозеландську прем'єрку Джасінду Ардерн. Однак все це звучить як ритуальні абстракції, поки ми не подивимося на стан справ у нас.
В Україні бюрократія, якість якої визначається її «материнським організмом» — тобто, тим класом, системою і субкультурою, з якої вона виросла. А саме: радянською бюрократією. У нас не було жодного іншого ґрунту під ногами, ніж радянська спадщина, жодного іншого досвіду і прецеденту. Українська бюрократія росте з радянської, і цьому не було альтернативи в 1991-му. Що ж такого цікавого ми знаємо про радянську бюрократію? Щонайменше дві важливі речі.