Справжні вороги України
Сьогодні в країні борються дві ідеології: хаосу і розвитку. Хто кого?
Хаос вигідний Коломойському та Росії, а також Опоблоку і загалом опозиції. Розвиток вигідний українському суспільству, більшості бізнесу і теперішній владі.
У Коломойського чітка мета — виграти судові справи щодо ПриватБанку і зупинити кримінальні справи проти нього в США та Великій Британії. Якщо олігарх програє поза Україною, він втратить свої активи, можливість впливати на владу і навіть може опинитись у тюрмі. Як Фірташ або Лазаренко.
Тому дії Коломойського легко зрозуміти. Він робитиме все, щоб не сісти. І чим слабша українська держава, тим легше йому цього досягти. Сильні і незалежні інституції, ідейні чиновники, якісні юристи та чесні судді — все це становить загрозу для Коломойського. Йому потрібна недовіра, параноя та істерія. Щоб жодна нормальна людина не хотіла працювати на країну та українців, щоб люди не підтримували дії держави і щоб сама держава була неспроможною. Звідси атаки на незалежність Нацбанку, тиск на зменшення зарплат наглядових рад державних банків і підприємств, треш навколо Центренерго, дискредитація антикорупційних реформ та інституцій в Україні, розбалансування Верховної Ради та внутрішні конфлікти у партії Слуга народу.
Ситуативно, це грає на руку Росії. Мета Росії також зрозуміла — Україна має бути слабкою державою, в якій постійно відбуваються політичні та економічні негаразди. У певному сенсі для російської влади успіх Зеленського більш небезпечний, ніж був би успіх Порошенка. Зеленський — це людина, що прийшла з-поза системи, на обіцянках цю систему змінити або зруйнувати. Якщо у Зеленського все вийде, то це означатиме, що може вийти і в Росії. Росіяни дізнаються, що людина, яка не має досвіду в державному управлінні і не є професійним політиком, може прийти до влади і змінити країну на краще. Україна стане прикладом. І початком кінця для сьогоднішньої російської влади.
Хай буде рейтинг
Нарешті, всій українській політичній опозиції теж вигідні проблеми в державі. Хто несе відповідальність за проблеми в Україні? Відповідь у політиці завжди одна: чинна влада! Тому чим гірша ситуація, тим нижчий рейтинг у влади і, відповідно, більше шансів у опозиції. Оптимальна стратегія для політичних партій в опозиції полягає у двох етапах. По-перше, потрібно продовжувати максимально збільшувати проблеми у президента і Слуги народу. А коли рейтинг партії достатньо впаде, було б ідеально створити парламентську кризу і досягти дострокових парламентських виборів. Тому опозиційні партії продовжуватимуть системно працювати над створенням майбутньої політичної кризи. Це можна побачити по тому, як швидко турборежим Верховної Ради перетворився на режим з десятками тисяч правок і неможливістю ухвалювати важливі законопроекти.
Звичайно, для політичної опозиції руйнування державного управління — це ситуативний інтерес. Бо коли в майбутньому опозиція і влада поміняються місцями, інтереси теж зміняться на протилежні. Хаос продовжиться, але вже завдяки старанням колишньої влади.
Це класична дилема в’язня, за економічною термінологією. У дилемі є два злочинці. Поліція розводить їх по різних кімнатах і пропонує угоду. Якщо підозрюваний надає потрібну інформацію про злочин, то йому обіцяють зменшити строк. Але угода дійсна, тільки якщо ця інформація є цінною і інший підозрюваний не погодиться на угоду. У цій ситуації злочинцям було б вигідно мовчати і не давати поліції жодних доказів. Але кожен злочинець йде на угоду з поліцією, бо боїться, що інший також укладе угоду. Так і наші політики. Кожен піднімає свій рейтинг, руйнуючи довіру до держави через критику і маніпуляції. Бо якщо цього не робити, наступні вибори не виграєш. А в результаті програють всі — і політики, і суспільство.
Страх і брехня в Україні
Інструменти послаблення держави і створення хаосу прості й ефективні. Руйнування довіри серед політиків і чиновників, дискредитація дій держави в засобах масової інформації та серед лідерів думок, маніпуляція фактами, щоб заплутати людей.
Наведу приклад з мого досвіду роботи міністром економіки. Під час закордонної поїздки одного з моїх заступників, представники спецслужб надали йому інформацію. Мовляв, я за його спиною забираю від нього частину його департаментів. Усе вже вирішено, але я триматиму все у таємниці до ухвалення формального рішення, щоб він не зміг завадити. Водночас мені «доповідають», що нібито цей заступник корупціонер і вимагає гроші за просування певних рішень. Саме тому він хоче керувати департаментами. Саме тими, які, як йому сказали, я хочу забрати.
Ситуація патова. Якщо я призначу розслідування роботи цих департаментів або попрошу його доповісти щодо конкретних звинувачень, це тільки підтвердить його підозру, що я хочу «віджати» ці департаменти. А якщо він поставить мені пряме запитання і я відповім «ні, не хочу», це все одно не допоможе. Бо йому ж сказали, що моє рішення фінальне і я триматиму його в таємниці.
Дискредитувати дії держави в очах суспільства ще легше. Для цього потрібно пропонувати легкі рішення. Але ті, які не працюють. Бо їх не можна виконати, або на які ніколи не погодиться уряд. Одне таке рішення, яке системно просуває опозиція, — це дефолт або реструктуризація державних боргів України. Логіка дефолту проста: Україні потрібні гроші, грошей немає, давайте тоді не віддавати борги. Логіка реструктурізації схожа — зараз не можемо віддати борги, давайте віддамо їх пізніше. Але ця логіка хибна.
Кожен, хто пробував не платити за боргами, знає, чим це закінчується. У будь-якому разі з вами припиняють мати справу. У випадку державного боргу, це означає, що Україна буде виключена зі світового ринку капіталу як мінімум на кілька років. А ставки за кредитами у майбутньому зростуть для того, щоб покрити вищі ризики роботи з недоброчесним партнером. А в сьогоднішніх умовах, коли Україна вже в економічній кризі через пандемію, дефолт значно поглибить цю кризу, зупинить підприємства, зробить бідними людей і відкине Україну в розвитку на 5−10 років назад. Дефолт буде політичною смертю для президента та уряду.
Ба більше, сьогодні немає жодних економічних причин для дефолту — НБУ має високі золотовалютні резерви (приблизно 24−26 млрд у різні моменти цього року), державний борг становить менше 50% ВВП (він зросте через кризу і падіння ВВП, але некритично). Тому всі розмови про дефолт чи реструктуризацю — це суто політична історія створення хаосу.
Ми — за, але проти
Ще один приклад успішної маніпуляції ілюструє наступний парадокс. Відносна більшість українців проти співпраці з МВФ. І водночас половина українців підтримує банківський закон — основну умову для цієї співпраці. МВФ надає фінансову позику на дуже вигідних умовах, значно нижчих, ніж доступні Україні на ринках. Замість високих відсотків МВФ очікує ухвалення закону, який і так підтримують українці.
Чому ж тоді українці проти співпраці з МВФ? Бо суспільству постійно розповідають у ЗМІ, що МВФ (та інші наші міжнародні фінансові партнери) є ворог, порушує наш суверенітет і працює в інтересах транснаціональних корпорацій. Ось приклад з нещодавнього телешоу на одному телеканалі. Ведуча ставить глядачам маніпулятивне питання (точніше, тему і кілька маніпулятивних питань): «Посилення карантину, тиск МВФ: вибір між незалежністю та дефолтом», «Що вас більше лякає: втрата незалежності чи бідність?», «Чи втрачає Україна незалежність через вимоги МВФ?». Звичайно, 96% аудиторії кажуть, що незалежність важливіше, що ми незалежність втрачаємо, тощо. Бог з ним, з тим дефолтом. Бідність якось переживемо. Головне, щоб не було МВФ, який від нас щось там вимагає. Але ж все навпаки. МВФ каже: якщо вам потрібні гроші, то гарантуйте, що вони не потраплять у руки тих же людей, які хочуть дефолту. В руки тих людей, які вже вкрали багато грошей.
Ще один приклад — ринок землі. Політичні ефіри забиті дискусіями про те, що іноземні партнери вимагають дозволити продаж землі. МВФ не вимагає ринку землі чи, боронь Боже, продажу. Ринком землі займається Світовий банк. А Світовий банк хоче переконатися, що землю не розкрадуть під час «впровадження» ринку землі. Світовий банк не за продаж землі, а проти безоплатної приватизації землі «обраним». А саме так відбувається зараз. Державна земля виводиться безоплатно (насправді ні, за хабарі). Тому Світовий банк каже, що, якщо землю вже і так приватизовують, то давайте робити це прозоро і відкрито. Не за хабарі чиновникам, а через сплату ринкової ціни державі. Не тому, у кого кращі політичні зв’язки, а тому, хто готовий більше заплатити в бюджет, — тобто українцям.
Те, що прописано в умовах співпраці України та потрібно МВФ і Світовому банку, передусім потрібно українцям самим. Але українцями маніпулюють і розповідають про те, що міжнародні партнери вороги і щось там вимагають.
Вороги насправді інші — корупціонери, олігархи та Росія. Це партія хаосу в Україні. Вони тримають Україну в заручниках вже 30 років. І не дають Україні спокійно розвиватись. Вони зацікавлені в слабкій державі і в дискредитації прогресивних ідей та людей, які в ці ідеї вірять.
Але це не спрацює. Партія хаосу програє з однієї простої причини. Україна маленька (ВВП України становить 0,2% світового ВВП) та відкрита (експорт становить 45% ВВП) економіка. І тому в України немає іншого шляху, крім інтеграції в глобальну економіку та торгівлю. А це означає, що потрібна стабільність, гарні стосунки з міжнародними партнерами, і ніякого хаосу. Виграє партія розвитку. Хоч вона зараз і в меншості.
Колонку опубліковано в журналі НВ. Републікацію повної версії заборонено.
З міркувань безпеки та керуючись турботою про здоров’я наших читачів, кур'єрів, які доставляють номер, і членів редакції, найближчі кілька тижнів журнал виходитиме онлайн.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ