Кримські татари за дужками, або Безпомилковий тест на негідників
У Криму російські силовики весь день намагаються перешкодити кримським татарам поминати жертв депортації. Чесно кажучи, в цьому немає нічого дивного. Тому що пам'ять про депортацію руйнує головну «духовну скрепу» РФ – міф про Велику Вітчизняну.
У межах цього міфу депортація кримських татар була "покаранням за колабораціонізм". І 18 травня для імперії – це день покаяння, але не перед кримськими татарами, а день покаяння для кримських татар.
І така вибіркова пам'ять існує тільки для кримських татар. Тому що ніхто в Росії 9 травня не каже, що треба пам'ятати не тільки про подвиги російських солдатів, але ще і про Андрія Власова і РОА, про 15-й козачий кавалерійський корпус СС і 29-ту гренадерську дивізію. Більше того – всі народи Союзу сприймаються тільки як переможці, і лише кримським татарам за доступ до цього свята пропонується пройти фейс-контроль через прилюдне покаяння.
Щодо інших народів діє негласний принцип: подвиг і героїзм оголошуються колективною нормою, а зрада і колабораціонізм – індивідуальними відхиленнями. А щодо кримських татар вийшло все навпаки: їхні герої - як двічі герой СРСР Амет-Хан Султан – оголошуються винятками з правила, а правилом оголошуються ті, хто воював на боці вермахту.
Рефреном звучить теза про те, що «відсоток зрадників» серед кримських татар виявився вищий, ніж у інших народів. Але всі, хто в Росії порівнює чисельність росіян і кримських татар, які воювали по різні лінії фронту, забувають одну просту річ: колабораціонізм можливий лише на окупованій території. У Томську або Владивостоці не могло бути ні поліцаїв, ні добровольчих охоронних батальйонів – німці туди не дійшли, а, отже, місцеве населення не стояло перед подібним вибором. Тому любителі вираховувати «коефіцієнт зради» мають брати за основу чисельність населення, що жило на території, окупованій вермахтом. А це вже дасть зовсім інші пропорції.
Але доводити все це прихильникам «русского мира» абсолютно безглуздо. Кримські татари винесені за російські дужки саме тому, що трагедія депортації заважає адептам Кремля відчувати перемогу у війні як безумовне свято. Тому що саме вона перекреслює увесь пафос: виходить, що звільнення півострова від німців не стало торжеством справедливості. Що за звільненням була трагедія. Що Добро, перемігши Зло, саме вчинило злочин. І треба визнати, що це було не цілком "Добро", або заявити, що воно зробило не цілком злий вчинок.
І ось вже 73-й рік поспіль цей день стає безпомилковим тестом на негідників.
Текст опубліковано з дозволу автора