Читайте NV у Google
Видавши нещодавно книгу з критичного мислення та провівши низку її презентацій, я зауважив, що майже на кожній з них хтось просив сформулювати кілька основних порад про те, як мислити критично
Такий запит підштовхнув мене до того, аби врешті спробувати виділи короткий список науково обґрунтованих рекомендацій для тих, хто прагне розвинути чи покращити цю навичку. Отож, пропоную тепер його до уваги читачів.
1. Ставте під сумнів думки, що приходять вам у голову. Річ у тім, що, хоча цілком очевидно, що чимало наших висновків та рішень є помилковими, ми не завжди про це здогадуємось. Більше того, невід'ємною частиною людської натури є не тільки схильність помилятися, але й бути впевненими у правильності помилкових рішень та висновків. Тому слід послідовно розвивати в собі звичку ставити під сумнів думки, що спадають нам на думку. Це — один найбільш очевидних шляхів до того, аби виявити в них помилку.
2. Аналізуйте підстави, на яких ґрунтується ваш висновок чи рішення. Для того щоб сумнів був продуктивним, тобто допоміг відрізнити істинні думки від хибних, потрібно знайти джерела цих думок. Фактично кожен висновок чи рішення на чомусь ґрунтується, проте цей ґрунт далеко не завжди очевидний. Тому ретельно шукайте підстави, на яких базуються ваші думки. У цьому вам допоможуть питання на зразок: «Звідки з’явився цей висновок?», «На чому ґрунтується моє рішення?» тощо.
Кожен висновок чи рішення на чомусь ґрунтується
3. Будьте чесними з собою. На наші рішення та висновки постійно впливають різного роду бажання, почуття, емоції та інші, не завжди доречні чинники. Ми ж далеко не завжди зауважуємо цей вплив або закриваємо на нього очі, знаходячи вигадані підстави для своїх рішень. Тому будьте чесними з собою — іншим не завжди обов’язково знати про ті фактори які впливають на ваші думки, але ви завжди маєте бути свідомими цього впливу і визнавати його.
4. Культивуйте рефлексивність та уникайте імпульсивності. Оскільки більша частина думок, що спадають нам на думку, породжені несвідомими імпульсами, вам слід навчитися їх зупиняти, не даючи бажанням та емоціям одразу ж втілитися у слова та дії. Останні повинні ґрунтуватися на свідомо і ретельно обраних підставах.
5. Змінюйте висновки, пропорційно до сили доказів. Коли ви врешті зробили зважений висновок, це, звісно ж, не означає, що він не буде змінюватися. Ми повинні змінювати свої думки, якщо докази, які з’являються, цього вимагають. Водночас існує дві крайності, яких потрібно уникати на цьому шляху: міцно триматися своїх висновків, незважаючи на всі докази та аргументи, які їм суперечать, або ж кардинально їх змінювати під впливом навіть незначних доказів. Натомість правильний шлях полягає в тому, аби триматися осторонь цих крайнощів. Висновки й рішення потрібно змінювати, але тільки пропорційно до ваги доказів, що надходять.
6. Шукайте інформацію, що суперечить вашим висновкам та рішенням. Річ у тім, що, зробивши певний висновок чи ухваливши рішення, людський розум часто автоматично шукає докази, які б їх підтверджували, а ті, що суперечать, — ігнорує. Тому, аби отримати всебічну інформацію, треба докладати зусиль і свідомо шукати докази протилежного.
7. Шукайте альтернативні пояснення. Стикаючись із певними подіями чи фактами, ми в більшості випадків автоматично даємо їм пояснення. Проблема в тому, що ці пояснення нерідко бувають помилковими, проте ми приймаємо їх через зручність, простоту, емоційну привабливість тощо. Тому треба докладати зусиль, аби знайти інші пояснення, якими б малоймовірними вони не видавалися на перший погляд.
8. Потоваришуйте зі словами «ймовірно» та «не знаю». Річ у тім, що на запитання «Чи правдою є певна думка?» можна дати не тільки відповідь «Так» або «Ні», але й відповіді «Ймовірно, так» чи «Ймовірно, ні», а також «Не знаю». Тому вчіться розпізнавати міркування, де є доречними ці відповіді, і, якщо докази дозволяють зробити не на 100% істинний висновок, то починайте його зі слова «ймовірно» (при цьому за можливості спробуйте оцінити ступінь своєї впевненості, наприклад, за допомогою відсотків). Якщо ж доказів немає, то наберіться сміливості сказати: «Я не знаю».
9. Культивуйте бажання знати істину. Виконувати ці та інші поради буває нелегко, адже критичне мислення потребує чималих зусиль, а здобута правда може бути неприємною та суперечити вашим бажанням чи переконанням. Аби пройти цей нелегкий шлях, потрібно мати специфічну рису характеру — бажання знати правду. Тому виховуйте в собі таке бажання, і тоді критичне мислення стане для вас буденною справою, а не обтяжливим обов’язком.
10. Знайте міру у критичному мисленні. Як би не парадоксально звучала ця порада від автора книги з критичного мислення, проте вона ґрунтується на визнанні того факту, що ця навичка інколи потребує чимало часу та енергії, яких нам нерідко бракує, а істина — не єдина мета нашого життя. Тому цілком раціонально використовувати цей інструмент тільки для тих проблем, які того справді вартують. Натомість у ситуаціях, де ціна помилки невисока або ж більш актуальними є не істина, а, скажімо, добрі стосунки чи інші цілі, можна дозволити собі уникнути критичної оцінки думок та довіритися голосу серця.