Житло як основа економіки: чому старі підходи більше не працюють
Сьогодні від цього залежить, чи матимуть наші міста майбутнє
Україні потрібна системна зміна підходу до житлової політики, яка враховує реалії війни, потреби людей і довгострокові інтереси держави.
Житловий сектор прийняв на себе один із найважчих ударів агресії. За даними міжнародних оцінок (RDNA), від початку повномасштабного вторгнення пошкоджено або зруйновано понад 14% житлового фонду країни. Це не просто цифри — це понад 3 мільйони родин, які втратили свій дім або живуть у пошкоджених оселях.
Прямі збитки сектору вже оцінюються у $61,1 млрд, а загальна потреба у фінансуванні для відновлення протягом наступних 10 років становить близько $90 млрд. Це виклик, який неможливо вирішити за допомогою старих підходів.
Водночас житлова політика — це не лише питання відбудови. У всіх країнах світу житлове будівництво прямо корелює з темпами економічного зростання і виступає одним із базових драйверів розвитку. Саме тому від того, як ми вибудуємо цю політику сьогодні, залежить не лише відновлення, а й економічне майбутнє країни.
Ми маємо відійти від універсальних рішень. Житлова політика повинна враховувати різні умови — від воєнних і прифронтових територій до тилових громад, які сьогодні виконують роль гуманітарних і економічних хабів.
Але базовий принцип має бути єдиним: незалежно від того, де живуть люди, вони повинні мати доступ до безпечного, якісного і доступного житла, а громади — інструменти для його створення.
Ми можемо дати «друге життя» цілим районам
Проте, найбільш постраждалі регіони все ж мають отримати пріоритизацію на цьому шляху. Вирішення житлової проблеми у найбільш постраждалих містах має відбуватися комплексно — через роботу зі зруйнованим, покинутим та застарілим житлом.
Окрему увагу потрібно приділити реновації існуючого фонду. Використовуючи європейський досвід, зокрема підходи до модернізації житлових масивів, ми можемо дати «друге життя» цілим районам — оновлюючи інженерні мережі, підвищуючи енергоефективність і якість житла.
Такий підхід дозволяє не лише відновлювати, а й якісно змінювати міський простір — створювати комфортне середовище з зеленими зонами, сучасними громадськими просторами і продуманими рішеннями безпеки, включаючи інфраструктуру подвійного призначення.
Ключовим завданням є формування стійкої моделі фінансування цієї політики. Вона має базуватися на поєднанні внутрішніх ресурсів і пільгового зовнішнього фінансування — насамперед коштів Європейського Союзу, США та міжнародних фінансових організацій.
В окремих випадках додаткову роль можуть відігравати проєкти міжмуніципального партнерства, зокрема за участі міст-побратимів.
Водночас зрозуміло, що без розвитку іпотечного ринку житлова політика не зможе стати масовою і системною.
Маємо перейти до принципу масової доступності іпотеки. Компенсація процентної ставки повинна працювати за принципом «відкритого вікна» для тих, хто купує перше житло або потребує покращення житлових умов. При цьому процентна ставка для позичальника не повинна перевищувати 5%, а держава має гарантувати її компенсацію на весь строк кредитування.
Важливо також розвивати фінансові інструменти, здатні акумулювати довгострокові ресурси і спрямовувати їх на іпотечний ринок.
На рівні громад мають застосовуватися і практичні інструменти, які дозволяють оперативно реагувати на житлові виклики. Одним із таких рішень може стати механізм муніципального викупу закинутого житла.
Квартири тих, хто не планує повертатися, можуть викуповуватися громадами і використовуватися для забезпечення житлом військових, медиків та працівників критичної інфраструктури.
Загалом, держава має перейти від прямого фінансування до ролі каталізатора, який запускає і прискорює механізми відновлення та модернізації житла.
Це працює, адже кожна гривня, вкладена у житло, запускає роботу десятків суміжних галузей, створює робочі місця і дає потужний мультиплікаційний ефект для економіки.
Але принципово важливо не втратити соціальний фокус. Фінансова ефективність не може підміняти соціальну справедливість.
Будь-які механізми мають працювати передусім для тих, кому житло потрібне як базова опора — військових, рятувальників, внутрішньо переміщених осіб, людей, які втратили житло. Саме адресність і прозорі правила формують довіру до державних програм.
Житлова політика — це не просто будівництво. Це про те, чи матиме Україна економіку, здатну до зростання, чи зможе втримати і повернути людей і чи побудує країну, в якій є майбутнє.
Саме тому це має стати одним із ключових пріоритетів держави вже зараз.