«Дабл Мак хайп». Що показав мовний скандал

Я не дуже цікавився хайпом на Маку — мовним скандалом навколо Макдональдс у Києві. Але змушений приєднатися до обурення: зрозуміло, це справжній нацизм і расизм, що в Україні заборонені автентичні назви таких страв російської кухні, як Біг Мак, Дабл Чізбургер, Чікен макнаггетс, круасан з крем-какао, Камамбер Мак Тост, Дабл Фреш МакМафін, Роял Біг Тейсті, латте «Попкорн». Якщо і далі піде за таким беззаконням, то, мабуть, ще й Кока-Колу з Фантою заборонять.

Втім, завдяки хайпу я відкрив для себе багато цікавого. Раніше думав, що меню в Макдональдс пишеться не буквами, а картинками і цифрами, тобто, що там взагалі ніяких мов немає. Але, як виявилося, таки-є.

Як відповідь на хайп, Макдональдс видав нову рекламну кампанію, в якій відомі українські поети (Котляревський, Франко, Стус) своїми віршами закликають зайти і з'їсти щось з перерахованого вище списку.

У події проглядаються дві інтерпретації, які можуть навіть не виключати одна одну, а доповнювати.

Версія № 1. Київські проросійськи орієнтовані громадські активісти розвели московських спонсорів. Тема з російською мовою в Макдональдс для тривалого і потужного хайпу слабенька, що в Україні очевидно всім без винятку — людям з різними культурно-мовними орієнтаціями. Навряд чи на неї якісь серйозні спонсори, знайомі з українською ситуацією, могли б дати грошей. Але московських можна «пробити» не тільки на «сльозу», а й на «ресурс», вживаючи в правильній послідовності такі чарівні слова: «заборона російської мови», «мовний терор», «русофобія», «вашингтонський обком», «Бандера», «нацисти», «соросята», «зривають георгіївські стрічки» і ще кілька — не більше десятка.

В результаті інформаційний резонанс від Макдональдс вийшов якийсь дуже слабкий, награний, але в новини на кілька днів потрапило (особливо в російські), в інтернеті хвиля пішла — хай і невелика, але яка є. Станіславський сказав би: «Не вірю!», але гіпотетичні спонсори навряд чи читали його класичну книгу «Робота актора над собою у творчому процесі переживання», тому, мабуть, їх вийде розкрутити ще на кілька подібних перформансів.

Версія № 2. Якщо врахувати, що «провокувальною подією» стало звернення політичного блогера і лідера однойменної партії Анатолія Шарія, сюжет вимальовується цілком логічний і політично мотивований. Володимир Зеленський і його «Слуги народу» втрачають свій електорат у всіх трьох сегментах: проукраїнському, проросійському і «болотному». Це відбувається на тлі посилення панічних настроїв і відчуття, що політична ситуація розвивається як генератор випадкових чисел, так що не можна виключати виборів (не тільки місцевих, а й будь-яких інших немісцевих) вже цієї осені. Тому і недавня перша офлайн-акція прихильників Шарія під стінами Офісу президента — це не стільки боротьба за «вулицю» — з проукраїнськими активістами напіврадикального іміджу, а й боротьба за проросійський і пророссійско- «болотний» сегменти «зеленого» електорату.

Взагалі, логіка розвитку Партії Шарія типологічно подібна розвитку проєкту Зеленського рік тому: сучасна постмодерністська віртуально-сімулякрова організація без традиційних партійних атрибутів (офлайнової вертикалі в регіонах, без виразної ідеології, без газети тощо), але об'єднана лояльністю до мережевої віртуальної «надлюдини» — артиста, блогера, співака, дівчині-моделі. Яскравої успішної людини без певного фаху, без виразних цінностей, не дуже освіченої, але яка створила образ «просунутого обивателя», з яким готові асоціюватися десятки мільйонів таких же сучасних просунутих обивателів.

Це ні добре, ні погано — це закономірно. Це новий формат сучасної політики. Про що нам найближчим часом ще не забудуть нагадати багатьма іншими акціями — вже більш переконливими, ніж «хайп на Маку».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ