Економічне майбутнє світу. Як ми знову опинилися на порозі 1933 року
Світовим лідерам, які приїхали цього тижня в Марракеш на річні збори Міжнародного валютного фонду і Світового банку, належало ухвалити складні рішення
Починаючи з того, що ціла низка країн, що розвиваються, включно з Єгиптом, Ефіопією, Ганою, Кенією, Пакистаном, Шрі-Ланкою, Тунісом, Україною та Замбією, перебувають на межі дефолту або вже його оголосили. А як показано в новій доповіді ООН про «глобальну участь» у боротьбі зі зміною клімату, ми дуже далекі від досягнення поставленої мети: не допустити глобального потепління вище 1,5º за Цельсієм.
Хоча впевнене зростання економіки дозволило б забезпечити необхідні ресурси для розв’язання цих проблем, МВФ прогнозує глобальне сповільнення і тривалу боротьбу з інфляцією. Без міжнародної співпраці країни світу можуть опинитися в пастці повільних, безладних і вкрай витратних зусиль, спрямованих на розв’язання проблем із боргами, боротьбу зі зміною клімату та стимулювання економічного зростання.
Уже не вперше світ має справу з подібною кризою. Як зазначає історик економіки Мартін Донтон у своїй книзі «Економічне управлінням світом у 1933−2023 роках», яка готується до видання, 1933 року представники 66 країн зібралися на економічну конференцію в Лондоні для розв’язання проблем, що страшенно схожі на ті, з якими ми зіткнулися сьогодні: борги, протекціонізм, фінансова нестабільність, поляризація. Тоді світова економіка перебувала у вільному падінні, ціни на сировину обвалилися, а попит на промислові товари випарувався. У міру зростання безробіття посилювалися протиріччя між внутрішньополітичними завданнями і побоюваннями з приводу світової економіки.
Від самого початку Лондонська конференція виглядала приреченою на провал, оскільки політичний та економічний хаос привів до влади лідерів-екстремістів. В Італії економічний спад після Першої світової війни допоміг приходу до влади Беніто Муссоліні. У Німеччині Адольф Гітлер був щойно призначений канцлером. Йосип Сталін тримав СРСР у «їжакових рукавицях», а Китай охопила громадянська війна на тлі вторгнення імперської Японії, що почалося двома роками раніше.
Ми знову опинилися в епоху невизначеності
Усередині США і Великої Британії спостерігалися глибокі розбіжності з приводу того, якою має бути відповідь на цю кризу. Оскільки у відносинах між США, Великою Британією і Францією наростала напруженість через борги воєнного часу, один американський журналіст назвав цю конференцію «змовою з метою списати борги перед Америкою».
Лондонська конференція коливалася між закликами до міжнародного співробітництва та засудженням цих закликів тими, хто, як висловився держсекретар США Корделл Галл, «марно й нерозумно намагається жити життям відлюдника». Витративши понад місяць на гострі дискусії, учасники роз'їхалися, так і не ухваливши жодної резолюції. Донтон пояснює такий результат розбіжностями між політиками, керівництвом центральних банків і «строкатим» набором експертів, які були присутні на конференції, через базові питання: які проблеми стоять перед світовою економікою, і як їх вирішити.
У наші дні в місті Марракеш представники 190 країн (кожну з них роздирають власні внутрішні протиріччя) намагаються знайти баланс між міжнародною співпрацею і внутрішньою політикою. Книга Донтона запропонувала їм замислитися над цілою низкою подій історії, що слугують застереженням.
Перша частина книги Донтона присвячена реакції влади на Велику депресію, і в ній важко знайти щось обнадійливе. Однак друга частина, в якій описується епоха Бреттон-Вудса, містить більше успішних прикладів ефективного міжнародного співробітництва. Створення багатосторонніх організацій, подібних до МВФ і Світового банку, сприяло кращому розумінню глобальних економічних проблем та їхніх потенційних розв’язань, бо експерти отримали змогу агрегувати й аналізувати дані від усіх країн-членів цих організацій.
На відміну від багатьох інших робіт на цю тему, у книзі Донтона багато уваги приділяється тим, хто опинився витіснений на периферію в новому порядку. Він докладно розповідає про політику в Гані, Індії та країнах світу, що розвивається, у період Холодної війни. У 1960-ті роки, коли проходив раунд Кеннеді в переговорах про Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (скорочено ГАТТ, наступником цієї угоди стала Світова організація торгівлі), було знижено мита на промислові товари. Оскільки побоювання та інтереси країн, що розвиваються, були відсунуті на другий план, їхній вибір припав на альтернативні міжнародні майданчики, як-от Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ініціатива «Новий міжнародний економічний порядок» (НМЕП).
У третій частині книги Донтона описується розквіт «гіперглобального» і «неоліберального» Вашингтонського консенсусу. МВФ і Світовий банк перетворилися на агентів глобалізації, з’явилася Всесвітня торгова організація, а рентний капіталізм поширився по всіх країнах, глибоко проникнувши всередину Євросоюзу.
Остання частина книги Донтона починається з фінансової кризи 2008 року і досліджує загрози для сучасного світового порядку. Далі Донтон пропонує кілька потенційних способів переходу до «більш справедливого, більш інклюзивного капіталізму», включно з посиленням контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, прогресивним оподаткуванням, ініціативами зі створення робочих місць, боротьбою з нерівністю, дефінансіалізацією, проведенням «Нового зеленого курсу».
Крізь усю книжку червоною ниткою проходить тема суперечок з приводу міжнародного співробітництва. Майже відразу ми дізнаємося, що в 1930-ті роки «мозковий центр» президента США Франкліна Рузвельта представив йому масу суперечливих поглядів на зовнішньоекономічну політику. Лише коли ФДР обрав бік інтернаціоналістів, заходи протекціонізму і валютна нестабільність часів Великої депресії пішли на спад.
У першій половині XX століття Британія розглядала три конкуруючі глобальні економічні концепції. У першій акцент робився на повній зайнятості, а для цього було потрібне проведення контрциклічної політики, міжнародні резерви для підтримання стабільного попиту і цін, громадські роботи, що фінансуються Міжнародним банком реконструкції та розвитку (кредитним підрозділом Світового банку) для пом’якшення коливань на ринку праці.
Друга концепція робила акцент на зоні фунта стерлінга: світ опинявся розділеним між доларом США і британським фунтом, водночас Британія зберігала імперські привілеї і дивилася на Африку як на зростаючий ринок. В основі третьої концепції лежали англо-американські відносини: інтереси Британії виявлялися пов’язані не з її власною імперією і не з Європою, а зі співробітництвом з Америкою в рамках доларової економіки. Ці дискусії вельми співзвучні сучасній британській політиці, в якій офіційно обговорюється питання, з ким треба зміцнювати стосунки — з Європою, Співдружністю (в рамках Індо-Тихоокеанської стратегії) або США.
Кожна з вивчених Донтоном епох відкриває перед читачами строкату картину конкуруючих ідей, що лише підкреслює складнощі під час вироблення багатосторонніх угод між десятками країн, у кожній з яких ведуться свої внутрішні суперечки. Як зазначає Донтон, ми знову опинилися в епоху невизначеності, коли тривають дебати про структуру глобальної політичної економії.
Протягом останніх 30 років міжнародне співробітництво часто плутали з глобалізацією, ринковою лібералізацією, дерегулюванням, приватизацією та потоками капіталу. Однак сьогодні для внутрішніх і міжнародних дискусій характерні інші питання, зокрема якість робочих місць, соціальне благополуччя, зміна клімату, геостратегічні наслідки роботи глобальних виробничих ланцюжків, технологічна конкуренція з міркувань національної безпеки, нормалізація політики санкцій і економічних воєн.
Хоча ці пріоритети не відповідають описаному Донтоном співробітництву, що сприяє посиленню глобалізації, ті угоди та інституції, які були створені протягом останнього століття, дають нам можливість перейти до нових, інших форм співпраці. Політики та представники міжнародних організацій, які приїхали на річні збори до Марракеша, добре обізнані з внутрішніми та міжнародними проблемами, що дає їм змогу шукати колективні рішення та звертати необхідну увагу на побоювання країн-членів під час переговорів.
Такий процес може здатися неефективним і трудомістким, але він є незамінним у світі, в якому цінується державний суверенітет і розвивається міжнародне співробітництво. У книзі Донтона підкреслюються численні перешкоди в цій роботі, але в ній також показано безліч способів можливої появи нормально функціонуючого міжнародного порядку.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate 2023
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV