Читайте NV у Google
Михайло Федоров, схоже, йде в президенти. Чи в опозицію. Одним словом – у політику. І вважає, що вибори під час війни можливі й потрібні
А як пояснення доцільності збереження демократичного процесу навіть під російськими обстрілами, використовує відеоряд з близькими до президента Володимира Зеленського людьми — ексочільником ОП Андрієм Єрмаком та керівником фракції СН Давидом Арахамією, а також із «слугами», — саме як ілюстрацію корупції і негативу, що його час здихатись.
Отже, Федоров йде в президенти. Та надриває свій зв’язок із командою президента.
І хоча вибори під час війни неможливі, принаймні, самому Федорову точно час якось діяти, аби не зачинити вікно можливостей власною бездіяльністю. Бо нині умовний «Федоров-політик» — це виключно плід недолугих дій Зеленського та реакції на них суспільства, всередині якого резонує загострене війною відчуття небезпеки. Тож, ексміністру оборони варто або зникнути, або взятись за нову роботу.
Варто або зникнути, або взятись за нову роботу
Якщо станеться останнє, це буде нервова частина сучасної історії країни — перетворення близького до Зеленського технократа-держчиновника на політика, опозиційного до влади.
Але їй краще статись. І не тому, що «Федоров-Федоров-Федоров!». Просто країні потрібна постійна ротація на найвищому рівні. Або хоча б певна напруга там, на Печерських пагорбах, — відчуття, що посада — це лише тимчасове, виборне, не таке, що зберігається само собою.
Адже система управління, створена шостим президентом, не лише дивнувата сама по собі, а й продовжує накопичувати помилки. А Зеленський вже майже перетворився на будь-кого зі своїх попередників (хіба що за винятком Януковича, який сам по собі був помилкою). Йдеться про те, що діючий гарант Конституції завершує трансформацію від «народного улюбленця» до лідера, який занадто звик до Банкової і починає грати в «батька нації»: він краще за всіх знає, що робити, і робить це, тоді як оточення зі завзяттям заглиблюється у підозрілі справи.
Може здаватись, що Зеленський не такий, бо ж розпочато купу справ проти його оточення, а фігурантів тих розслідувань звільняють. Проте:
а) це заслуга НАБУ-САП-ВАКС, а отже вибудованою під тиском західних партнерів антикорупційної вертикалі;
б) звільнення «єрмаків» — це скидання тиску в системі, дистанціювання від накопиченого цією системою негативу, але не зміна по суті.
Тож, на найвищому рівні влади потрібна ротація. Або хоча б певна напруга, відчуття контролю та швидкоплинності повноважень, перевірка суспільною думкою.
І якщо вибори неможливі, це не означає, що все політичне життя має завмерти. Навпаки, воно має тривати, і робитись не руками політичних пенсіонерів, які більше думають над заробітками на голосуваннях депутатів, а руками нових лідерів. Останні можуть подобатись чи ні, але вони мають з’являтись.
А Федоров… Мабуть, він йде в президенти. Або просто попереджає про таку можливість Зеленського.
