На захист «слабкодухих цивільних»

Нагадаю базові речі:

Бути героєм — це особистий вибір кожного. Ви можете бути героєм самі, але не можете і не маєте жодного морального права вимагати бути героями від інших. Особливо, якщо це жінки, діти, старші люди.

Цивільні теж втомлюються від війни. Так, вони не ризикують своїм життям 24/7, але я навіть не уявляю собі, які емоції під час кожної тривоги переживають мами з маленькими дітками. Чи як себе почувають у постійній невизначеності чиїсь старенькі батьки, молодші брати, сестри.

Цивільні мають право на емоції. Їм може бути страшно і вони можуть вільно про це говорити, пропонувати якісь покращення, вказувати на недоліки.

Дайте людям пережити біль

Знецінюючи почуття цивільних, висміюючи їхні страхи, читаючи їм лекції, як правильно їм треба жити, ви не стаєте більшими. Навпаки, ви стаєте дрібнішим, тим, чия думка не важлива. Бо якщо ви не поважаєте цивільних, вони теж вас не поважатимуть. І тоді те, що ви говорите, не буде мати для них ніякого значення. Навіть, якщо у ваших словах буде сенс.

Після трагедії в Милі багато людей втратили близьких. Ще більше людей поранені. Ще більше людей просто в один момент втратили все. Таких людей сотні, якщо не тисячі. Якщо зараз, на емоціях, вони десь перегинають палку і висловлюються не так, як вам би хотілося, майте хоч мінімальну емпатію і дайте людям пережити біль.

Всі адепти єдності мають чітко усвідомити: єдність починається з вас самих. Якщо ви закликаєте об'єднуватися, спочатку самі припиніть роз'єднувати цивільних із військовими і грати на почуттях тих і інших.

За дивним збігом обставин, переважна більшість тих, хто після трагедії в Милі, написали обвинувальні пости про «не таких» цивільних, самі не служать. Але чомусь вважають себе «гораздо болєє лудшимі цивільними», які вправі стартувати на «неправильних».

Перемоги і миру всім! Війна триває і маємо бути згуртовані та емпатичні одне до одного.

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора