Скоро вибори. Про чиї голоси ми забуваємо?
Як показують дві виборчі кампанії минулого року, далеко не всі дільниці готові прийняти виборців зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями
Одна з моїх улюблених фраз: «Виборча кампанія — це проміжок між виборами».
Для тих, хто думав, що ми вже пережили всі вибори у 2019-му, то нагадаю: цьогоріч ми маємо обирати місцеву владу. А з огляду на запропоноване скорочення видатків до держбюджету-2020 через пандемію, дуже прикро, що тепер і Центральній виборчій комісії слід нагадувати про проведення виборів восени. Хіба в Раді знають більше, і на вибори в період «після-кризи» не очікують.
Втім, період між виборами зазвичай не менш корисний. Причин цьому кілька — Виборчий кодекс та потреба підготовки та впровадження значної кількості нормативних актів в зв’язку з його прийняттям. Одним із таких моментів є критерії доступності виборів.
Складно? А тепер уявіть собі, що ви мешкаєте в невеличкому містечку, далеко від обласного центру і ви — особа з інвалідністю, маломобільний громадянин, чи у вас немовля у візочку. Чи легко вам реалізувати своє виборче право? Я не кажу вже про те, аби бути обраним (стати депутатом чи мером), а хоча б проголосувати. Наразі значна кількість виборчих дільниць не пристосовані для громадян України, що мають інвалідність чи є маломобільними.
Про кого ми говоримо
Йдеться про понад 2 мільйони 600 тисяч громадян України, які мають різну групу інвалідності. З них близько 240 тисяч — особи І групи інвалідності, тобто з високим ступенем втрати здоров’я та залежністю від стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб.
Також ми говоримо про маломобільних громадян, які можуть і не мати інвалідності, але мають тимчасові розлади здоров’я, наприклад, перелом. А ще є літні люди, матері та батьки з візочками.
Тільки вдумайтесь: в Україні 6% громадян мають встановлену інвалідність. То чи варто думати про реалізацію їх прав? Відповідь однозначна.
Чи є доступними виборчі дільниці
Тут слід згадати багато компонентів. Від можливості стати кандидатом, членом виборчої комісії до можливості прочитати інформацію на сайті ЦВК чи поставити галочку навпроти обраного кандидата. Та зараз я зупинюсь на одному — безперешкодному доступі до виборчих дільниць.
Якщо звести до суті, то доступною є та дільниця, до якої можна дістатись. Тобто вона знаходиться або на першому поверсі, або має пандус, ліфт, місце для паркування спецтранспорту, а дорогою до них не трапляється перешкод. Не менш важлива наявність місць, де можна відпочити, належна висота поверхонь у кабінках, їх освітленість та можливість ознайомитись з інструкціями різним способом — крупним шрифтом, Брайля, викладеними письмово або за допомогою перекладача мови жестів тощо.
І як показують дві виборчі кампанії минулого року, далеко не всі дільниці готові прийняти виборців зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями.
Хто і як має це вирішувати?
Найпростіший спосіб — проголосувати за місцем перебування, тобто «на дому». Та слід знати, що особи з інвалідністю чи маломобільні громадяни можуть просто хотіти піти на дільницю. Або ж не хочуть пускати до себе велику кількість людей, включаючи спостерігачів, а часом і журналістів, які хочуть відзняти цей «прекрасний» момент. Підстав можна знайти багато, включно з ризиками помилкового заповнення бюлетенів, замість яких під час голосування «на дому» не отримати додатковий.
Новий Виборчий кодекс поклав на Кабмін обов’язок до 1 квітня 2020 року розробити та затвердити критерії доступності для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, що дозволить органам на місцях зробити підготовчу роботу відповідно до стандартів. Слід пам’ятати: така робота займає не один день і потребує фінансових витрат. А схоже на те, що досі навіть не визначено відповідальний орган, який розроблятиме ці критерії.
Та чи йдеться лише про вибори? Звісно ж, ні. Йдеться в цілому про ставлення держави до своїх громадян. Про осіб з інвалідністю на державному рівні мають не лише пам’ятати, а й реалізовувати всеукраїнські, регіональні та приватні програми з урахуванням усіх інтересів і потреб. Ми намагаємось застосовувати інклюзивний процес в школах, але не готові впроваджувати його в усі сфери життя. Ми готові згадувати про наших паралімпійців як досягнення року в новорічних зверненнях, але не готові сприяти особам з інвалідністю на законодавчому і практичному рівнях, а також з належним для цього фінансуванням.
Я все ще маю надію на запуск цих процесів, адже ми не раз чекали на Кабмін і, рано чи пізно, різними зусиллями досягали свого.
Приєднуйтесь до нашому телеграм-каналу Мнения НВ