Під гіпнозом США, Москви та Пекіну. Про приниження європейських еліт

Опубліковано з дозволу редакції. Уперше публіковано на Sestry Шлях додому

Ми декларуємо раціоналізм, але насправді шукаємо короткий шлях. Прагнемо уникнути жертв, обманюючи себе, що безпеку можна виторгувати у шарлатана.

Вид європейських еліт, які влаштовують овації Марко Рубіо під час Мюнхенської безпекової конференції, був принизливим. Це дипломатичний стокгольмський синдром. Ми аплодували, бо цього разу держсекретар США не кричав на нас так голосно, як торік Джей Ді Венс. Рубіо кидав риторичні фрази, цитував Шекспіра і Данте, називав США «дитиною Європи», а ми зітхали з полегшенням. Вольфганг Ішингер, ветеран німецької дипломатії, подякував за «заспокійливе послання». Ми поводимося, як пацієнт, який радіє посмішці лікаря, хоча той, посміхаючись, вводить йому отруту. У тій самій промові Рубіо просував бачення «знищення цивілізації» і реабілітував колоніалізм. Ми погоджуємося на це ідеологічне дресирування, аби тільки купити собі ще трохи ілюзорного спокою.

Не всі піддаються цьому колективному гіпнозу. Фрідріх Мерц сказав прямо: порядок, заснований на принципах, перестав існувати. Європа повернулася з довгих «канікул від історії» і із силою врізалася в стіну жорстокої політики великих держав. Між Вашингтоном і європейськими столицями існує величезна прірва — Мерц справедливо називає її «незручною правдою». Еммануель Макрон також має рацію: ми маємо бути суб'єктами і пишатися, а не бути зневаженими і беззахисними. Пропозиція європейської ядерної програми — це єдине конкретне рішення в морі мюнхенської риторичної води. Це єдиний спосіб перестати бути васалом. Рубіо нахабно нагадав, що Вашингтон не потребує підданих, одночасно підтримуючи сили, які руйнують Європу зсередини.

Пекін і Москва сьогодні годують нас «почуттям неминучості»

Пекін і Москва сьогодні годують нас «почуттям неминучості». Вони намагаються переконати, що історія вже відбулася: що Україна повинна впасти, а Тайвань бути завойований. Китайський посланець Ван І з ввічливою посмішкою звинуватив Японію в мілітаризмі, відволікаючи увагу від власних навчань із вторгнення.

Це класичний шаманський метод: паралізувати супротивника переконанням, що певні процеси неможливо зупинити і потрібно «домовитися» на умовах агресора. Київ щоночі спростовує цю фатальну нарацію. Він захищається від армії, чиї щомісячні втрати перевищують все, що радянські війська втратили за десятиліття кривавої війни в Афганістані.

Час вирватися з цього гіпнозу. Росія зупиниться лише тоді, коли буде виснажена військово й економічно. Володимир Зеленський нагадав жорстоку правду, яку Мюнхен, здається, не почув: Путін не хоче миру, бо для нього мир означає кінець. Щоб його зупинити, потрібні гроші і мужність, а не аплодисменти Рубіо за те, що він нас не образив. Якщо ми будемо аплодувати за відсутність удару, ми прокинемося у світі, де наші кордони — польські, німецькі чи литовські — стануть предметом торгу між великими державами.

Свобода не дається раз і назавжди. Треба вийти з теплих залів мюнхенських готелів і почати будувати власну суверенну силу. Нещодавно я провів час у воєнному, замерзлому Києві — місті, яке сьогодні є світовою столицею свободи й опору. Конференція з безпеки набула б належного значення лише там: при мінус 20 градусах і під акомпанемент сирен. Над Дніпром реальність стає чорно-білою, а туман дезінформації розсіюється. Там чітко видно, на чиєму боці правда і що стоїть на кону.