Читайте NV у Google
Розрахунок у західних столицях щодо війни Росії проти України може бути жахливо раціональним
НАТО — це компанія в стані ліквідації. Чи пожертвує Європа Україною, щоб купити собі десятиліття спокою?
Як поляк, спостерігаючи за тим, що відбувається в західних столицях, я відчуваю ту саму тривогу, яку чую в розмовах з вами в Києві. Але ми повинні бути чесними. Час перестати думати про НАТО як про «альянс цінностей», а почати дивитися на нього як на бізнес. Бо саме в категоріях бізнесу зараз вирішується доля України та східного флангу Європи.
Структура НАТО нагадує те, що в комерційному праві ми називаємо Командитним товариством. Розподіл ролей у ньому завжди був жорстоко зрозумілим. США — це Повний учасник (комплементарій). Це єдиний партнер, який керує, ухвалює рішення, тримає «ядерні ключі» і несе повну відповідальність. Ми, європейці — поляки, німці, французи — це Вкладники (командитисти). Наша роль обмежувалася сплатою внесків і отриманням дивідендів у вигляді безпеки.
Сьогодні ця схема банкрутує на наших очах. Дональд Трамп, як прагматичний інвестор, заявляє, що ця «компанія» йому не вигідна. А принцип невблаганний: командитне товариство може існувати без вкладників, але коли йде єдиний Повний учасник, товариство припиняє своє існування.
Європа прокидається і розуміє, що втрапила в халепу
Європа прокидається і розуміє, що втрапила в халепу. Десятиліттями «ситі бюрократи» з Брюсселя не будували власної армії, паралізовані процедурами та вірою у вічну американську парасольку. Що гірше, ми потрапили в технологічну пастку. Ми в Польщі тішимося закупівлями F-35, HIMARS та Patriot. Але це лише «залізо» (hardware). Програмне забезпечення, вихідні коди та розвідувальні дані знаходяться у Вашингтоні. Без згоди США наша сучасна зброя може перетворитися на дорогий металобрухт, а системи стануть глухими й сліпими. Ми — беззахисні заручники власного постачальника.
І тут ми підходимо до найчорнішого сценарію для України.
Якщо Європа зрозуміє, що вона «гола» — що без США вона не захиститься від Росії «тут і зараз» — вона постане перед драматичним вибором. Їй потрібен час. Багато часу. Побудова повністю автономної європейської армії, що базується на власних технологіях і не залежить від настроїв Вашингтона — це процес на десятиліття.
Що зробить Європа, щоб виграти ці 10 років спокою на переозброєння? Боюся, вона може піти на цинічну угоду. Валютою, за яку вона купить собі цей час, може стати Україна.
Розрахунок у західних столицях може виглядати жахливо раціонально: «Ми не можемо дратувати Росію зараз, коли ми слабкі. Ми повинні її задобрити, віддати їй те, чого вона хоче, закрити очі на анексії. Ми пожертвуємо Україною, щоб отримати безцінне десятиліття на відновлення власного потенціалу і дочекатися часів, коли, можливо, до Білого дому повернеться мораль».
Це стратегія «відступлення». Залишити вас самих не через відсутність симпатії, а через холодний розрахунок власного виживання. Історія вчить нас, поляків, що союзи варті стільки, скільки варті інтереси, що за ними стоять. Будапештський меморандум був клаптиком паперу. Боюся, що в умовах виходу США гарантії для Європи можуть важити стільки ж.
Я пишу ці слова не для того, щоб сіяти дефетизм, а щоб ми позбулися ілюзій. Якщо Європа вирішить «купити час» вашим коштом, то у 2029 році ми можемо прокинутися в реальності, де європейська армія нарешті буде готова, але кордон російських впливів проходитиме по Бугу.
Як поляк, ваш сусід і союзник, завершую цей текст одним бажанням: Нехай цей песимістичний сценарій залишиться лише на папері, а мій аналіз виявиться помилковим.
Текст опубліковано з дозволу автора