Майдан. Дев’ять років по тому
Мені завжди було цікаво, що відчував командир роти Беркут Дмитро Садовник, коли наказував вбивати людей на Майдані?
Мені завжди було цікаво, що відчував командарм Іона Якір, коли наказував масово розстрілювати чоловіче населення станиць на Дону. Пишався він цим чи так робив зі страху, що поставлять до стінки і його, якщо він не проявить себе у боротьбі з «класовим ворогом»? Чи намагався він потім залити горілкою ті страшні спогади чи навпаки з гордістю розповідав про них на зустрічах зі школярами? І чи згадував він безневинно вбитих, коли його самого вели на розстріл сталінські кати?
Мені завжди було цікаво, що відчув комендант концентраційного табору Берген-Бельзен Йозеф Крамер, якого було визнано відповідальним за смерть десятків, якщо не сотень тисяч безвинних людей і якого в’язні прозвали «бельзенським звіром»? Чи не прокидався він від жахів ночами і чи не хотілося йому застрелитися? А може він увечері приходив додому і розповідав дружині Розіні, як катував ув’язнених, знущався з них і нацьковував на них собак, разом із Ірмою Грезе? І про що він думав перед повішенням у в’язниці міста Хамельн, про те, що його несправедливо стратять чи про те, що це відплата за вчинене ним?
Він знаходив собі виправдання у тому, що виконував наказ?
Мені завжди було цікаво, що відчував командир роти Беркут Дмитро Садовник, коли наказував вбивати людей на Майдані? Він знаходив собі виправдання у тому, що виконував наказ? Чи йому подобалося почуватися хижаком серед травоїдних і це мотивувало його та його команду до невиправданої жорстокості та вбивати, використовуючи бойову зброю? Чи розповідатиме він своїм дітям, що це завдяки його командам і наказам людей позбавили життя? Чи на запитання дітей мовчатиме і опускатиме очі в підлогу?
Але я не маю відповіді на жодне з цих запитань. Є лише припущення, які формую виходячи з особистого світосприйняття. У будь-якому разі я вважаю, що Садівник та його підлеглі заслуговують на суд та вирок. І на покарання. А рівно 9 років тому «чорна рота» під керівництвом цього боягуза, який втік від відповідальності до Росії, вбила 39 активістів Майдану на Інститутській. І це пам’ятаю. І вірю, що від карми йому не втекти. І від тавра боягузливого вбивці, теж.
А ми сьогодні, в День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуємо всіх загиблих на Майдані та прагнемо помсти й покарання всіх винних, які як віддавали наказ, так і виконували його.
Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні!
Текст опубліковано з дозволи автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV