Нові політики вже є. Та що це змінює?

7 грудня близько 250 українців зібрались у Києві для запуску нового соціального руху, що виглядає як перша ліберальна політична партія України.

«Люди важливі» формують цю платформу задля мінімізації ролі уряду в економіці та переорієнтування держави навколо концепції служіння. Це те, що американці розуміють як правий центризм чи лібертаріанство. Ведуть цей рух п’ять видатних реформаторів з досвідом роботи в уряді та поза ним: київський бізнесмен та місцевий депутат Сергій Гусовський, засновник ProZorro та перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Макс Нефьодов, виконавчий директор аналітичного центру Віктор Андрусів, незалежний експерт Олексій Гончарук і лідер неурядової громадської організації Оксана Нечипоренко. За словами Гусовського, їхній робочий слоган «Люди важливі» охоплює візію руху – тих, хто вважає, що реформування держави зводиться до того, щоб мати правильних людей у правильному місці та правильний час.

Наприкінці тригодинної дискусії учасників попросили віддати час і гроші. Рух фінансуватиметься шляхом малих і середніх внесків від звичайних людей та бізнесменів, каже Гусовський.

Це все, звичайно, звучить блискуче, але Україна вже має понад 120 активних політичних партій, і останніми місяцями реформатори мало що зробили, крім спроб організувати єдиний політичний рух для участі в президентських виборах-2019.

Результати поки не вражають. Було багато хвилюючих зустрічей, розмовних марафонів про потенційне партнерство, безкінечні маніпуляції, та лише трохи відчутних результатів.

Результати поки не вражають

Та з наближенням дедлайну виборів, партії та гравці починають гуртуватись. Президентські вибори в Україні відбудуться за менш ніж чотири місяці, а парламентські перегони повинні відбутись до кінця 2019 року.

З-поміж старих майданних опозиційних партій, у президентських виборах братимуть участь «Самопоміч» та «Громадянська позиція», але жодна з них навряд чи пройде до другого туру без об’єднання з іншими силами. Надія на такий союз слабка, позаяк лідери цих двох партій не переносять одне одного. У жовтні «Самопоміч» злилась з «ДемАльянсом», ліберально мислячою партією, яка колись була багатообіцяючою, та згодом викликала у більшості аналітиків лише трохи більше, ніж зсовування плечима. «ДемАльянс» не може запропонувати чогось цінного для «Самопомічі», рейтинги якої драматично впали відтоді, як партія показала неочікувано хороший результат на парламентських виборах-2014. «Громадянська позиція» починала сильно, але її лідер Анатолій Гриценко, хоч і тямущий, та не для президентства.

Серед нових майданних опозиційних сил принаймні чотири групи працюють сумлінно, але жодна з них не претендує на участь в президентських виборах.

Західним читачам найбільше знайома перша група, яку сформували харизматичний журналіст Мустафа Найєм, нещадний журналіст-розслідувач Сергій Лещенко, та лідер неурядової громадської організації Світлана Заліщук. Всі троє – члени парламента від Блоку Петра Порошенка та критики діючого президента. За сценою ця група депутатів працює над об’єднанням усіх реформістських партій та людей в і поза парламентом – та наразі без успіху. Існують дві проблеми. По-перше, ці троє депутатів надто багато хочуть. Вони і в наступний парламент хочуть, і з партіями взаємодіяти: можливо, ця трійця просто виросла зі своїх штанців.

І друга проблема – Лещенко. Колись журналіст-боєць, Лещенко вгодив у скандал, від якого так і не оговтався. Найєм та Заліщук і далі користуються повагою в Києві та на Заході, та Лещенко утримує їх від легкого захвату існуючою політичною партією. Допоки вони не проявляють охоти переговорити з Лещенком, немає ніякої гарантії того, що ця група буде в наступному парламенті.

Другу групу, варту увагу, формує Ганна Гопко, голова комітету закордонних справ Верховної ради, Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, колишній міністр освіти Сергій Квіт, і деякі нові депутати з «Народного фронту», політичної партії, що включає в себе Андрія Левуса та Сергія Висоцького. Позаяк ці лідери займають владні посади та знають, як домовлятись та вести за собою команду, існують всі підстави за ними спостерігати.

Третя група, «Люди важливі», приверне увагу, якщо зможе розбудувати регіональну співпрацю, підніме гроші та привабить інших великих лібералів та бізнесменів.

Четверта – це «Європейська сотня», політична партія, яку формують молоді лідери від 20 до 30 років без досвіду роботи в політиці. За цим задумом стоїть Геннадій Курочка, блискучий піарник з тісними зв’язками в адміністрації президента. 30 листопада, на п’яту річницю застосування адміністрацією Януковича насильства проти студентів, які мирно протестували проти відмови президента підписати торговельну угоду з ЄС, «Європейська сотня» представила на Майдані свій проект, виступаючи у холодну пору зі сердечними промовами. І хоча ця група виражає підтримку членства в НАТО та ЄС, має потужну енергетику, та вірить у цінності та візію Майдану, вона не становить собою серйозну силу.

Навіть якщо ці різноманітні групи зможуть швидко організуватись, розбудувати команди та регіональні представництва, пробратись на національне телебачення та привабити реальні гроші, єдиного кандидата для президентських виборів у них досі немає – якщо лише Слава Вакарчук не вступить у перегони в останню хвилину.

Вакарчук, обожнювана країною рок-зірка, залишається останньою надією на висунення консолідованого кандидата від опозиційних сил Майдану, та лише бог знає, чи вирішить він балотуватись. Без Вакарчука другий тур президентських виборів представлятиме вибір між Петром Порошенком і Юлією Тимошенко, і мільйонами, які стояли на Майдані, тисячами, які втратили близьких на Донбасі, та мільйонами переміщених, що стане неабияким розчаруванням.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал опубліковано на Atlantic Council

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени