Росія, Telegram, сім'я Кирієнка та висновки для України
Кремль обмежує доступ до глобальних платформ, розділяючи контент «для своїх» і «на експорт». Для України це виклик на весь 2026 рік
У Росії з подачі Роскомнагляду обмежили швидкість доступу до Telegram. Частина українських ЛОМів радіє паніці російських воєнкорів. Частина — нагадує, що «телега» — ще й засіб зв’язку російських військових. Теж не без задоволення. Логічно і засновано на фактах.
На цьому тлі пішла в тінь новина про практично повний бан YouTube у РФ.
Але якщо відмотати стрічку новин на кілька місяців назад, може скластися дивне враження: в Україні активно обговорювали те саме питання — обмеження або заборони Telegram як засобу російської пропаганди.
Виходить, Москва підіграла Києву? Аж ніяк. Суть в іншому.
Інтернет для «своїх»
Російська влада активно веде роботу зі створення ядра того, що вона називає «суверенним інтернетом». Тобто намагається пересадити користувачів усередині РФ на платформи, контрольовані спецслужбами. Де, відповідно, вельми легко як заблокувати небажаний контент, так і створити красиву картину світу. Адже, якою б геніальною не була пропаганда, вона потребує споживача. Інакше не працює.
І це справедливо як для російської пропаганди, так і для інформаційних операцій ззовні.
У випадку з Телеграмом основна ідея — обмежити росіянам доступ до неконтрольованого контенту. Причому не тільки і не стільки до українського. Насамперед — російського. Тим же «воєнкорам».
Вони важливі для Путіна, оскільки (якщо відкинути українську частку аудиторії), орієнтовані на громадян РФ із правими, імперськими поглядами. Або щонайменше на тих, хто так чи інакше пов’язаний з війною.
Для Кремля ця група важлива як опора для перезавантаження системи влади. Або, якщо хочете, частково заміни еліт. Тут доречно згадати активність Кирієнка (перший заступник голови адміністрації Путіна, куратор внутрішньої політики — ред.) з його створенням соціальних ліфтів для «ветеранів СВО». Працює. Але не для всіх і не у всіх викликає захоплення.
Вигодонабувачами заборон будуть газпромівські група VK і сервіс Rutube
Ось цю групу (незадоволених) влада РФ і позбавляє власних інформаційних ресурсів. Заганяючи, умовно кажучи, невдоволення на кухні.
Проблеми YouTube — це вже не тільки внутрішньоросійські розбірки, скільки присутність небажаного для Кремля контенту. Тут і документальні фільми, і канали різних новинних ресурсів. Та й, зрештою, наявність контенту (аж до розважального), який нервує кремлівське начальство.
Вигодонабувачем заборон стає насамперед група VK. У складі якої є і соцмережа, і відеохостинг VK-відео, і навіть «рекомендований державою» месенджер Max. Контролює VK син Сергія Кирієнка Володимир. Незважаючи, до речі, на те, що фактичним її власником є Газпром.
Другий вигодонабувач — сервіс Rutube, який з 2020 року також належить Газпрому. І очолюється Олександром Моісеєвим, — заступником генерального директора Газпром-Медіа. Це той самий Моісеєв, який до 2021 року був «другою особою» в Лабораторії Касперського.
До речі, ще в січні 2025 року обидві згадані платформи «приросли» 36 мільйонами користувачів.
Росія «рубає сук», на якому сидить?
Давайте знову звернемося до історії українських інформаційних хвиль і до обурення частини наших політиків Телеграмом. Може скластися враження, що Росія знищує доступ до ресурсів, які використовувала для пропаганди?
Насправді там відбувається просто поділ. Де є контент для власного користувача (ретельно вивірений цензурою). І є «інформація на експорт» — продукт, який розрахований на споживачів поза РФ. Це пострадянська еміграція, частково, до речі, українська еміграція після 2022 року, та й просто жителі колишнього СРСР. Я зараз говорю про найпростіший — умовно «російськомовний контент».
Наприклад, на YouTube є сплеск із появою нових нібито розважальних каналів, добірок фільмів (найчастіше західних = піратських). Де серед начебто «нейтрального» контенту регулярно виставляються ролики, документальні або художні фільми, серіали потрібної Кремлю спрямованості. Починаючи від банальної «експортної картинки принад» Росії, закінчуючи «фільмами про героїв СВО». Не зникає, а починає наростати кількість ресурсів і роликів умовно політичної спрямованості. Звісно, залишаться ключові блогери.
І, ймовірно, найближчим часом можна буде побачити появу начебто «українських», «білоруських», «казахських» і, наприклад «азербайджанських» каналів навколополітичної спрямованості. Принаймні в Телеграмі такий процес уже триває.
Тобто ключові російські ресурси впливу залишаться. З’являться нові, що мімікрують під «національні». Так само як і залишаться ті самі «воєнкори». Насамперед, лояльні Кремлю.
Росія залишає і навіть нарощує присутність на майданчиках, що дають доступ до громадян країн колишнього СРСР (зараз мова про це), але паралельно обмежує доступ до свого інформаційного поля.
З останнім виникають питання вже й на «українському боці». Адже українські канали, які заявляють про роботу на аудиторію в РФ і в окупованих регіонах України, використовують як майданчики… Telegram і YouTube. До яких доступ усередині РФ (і на окупованих територіях України) істотно обмежений.
Тобто майданчик не дає можливості контакту з аудиторією.
Залишається друга складова цільової групи — російськомовна еміграція. Це люди, які виїхали з держав колишнього СРСР. Багато з яких сьогодні вже громадяни, наприклад, країн ЄС. Це і частина української хвилі еміграції після 2022 року. Державні та залежні від української держави ресурси не можуть похвалитися історіями успіху на цьому напрямі. Можливо, якась інформаційна стратегія є, але моїх знань, досвіду, навіть уваги бракує, щоб побачити ознаки її реалізації і тим паче результати.
Відповідно, перед Україною, якщо ми хочемо бути успішними на інформаційному полі, стоять кілька завдань.
1. Ключова — пошук платформи, яка може донести інформацію до жителів РФ (і окупованих територій України). Той самий TikTok може бути однією з них, але під нього доведеться змінювати формат подачі. Вхід у російські мережі теоретично можливий, але з розумінням, що будь-який ресурс, який набирає популярність, банитимуть.
2. Вихід на жителів держав ЄС, які використовують російську мову для отримання інформації. Вкрай важливий напрям, адже багато хто з цих людей уже має громадянство. І, отже, голосують на виборах. Вибирають політиків, які потім обговорюють доцільність підтримки України. Тут також необхідні нові формати і нові підходи. Умовний «телемарафон» у тій же Німеччині явно не зайде.
Без вирішення цих завдань ми ризикуємо ще більше стиснутися до політики «реакції на атаки». Такий підхід рано чи пізно призводить до «пропущених ударів».
Тому 2026 рік має стати важливим роком для української інформаційної політики, спрямованої назовні. І це явно не телемарафон.
Текст опубліковано з дозволу автора